Казки добрих сусідів. Сорок дівчат. Узбецькі народні казки

Коси у неi кольору ночi, мов змii, очi яскравiшi вiд вечiрньоi зiрки, щоки – нiжнiшi вiд персика, вii наче стрiли. Була дiвчина дика i струнка, подiбна до степовоi газелi-джейрана.

Наказав шах схопити дiвчину i привезти ii до палацу. Побачив ii вiзир Захiд, зблiд.

– Великий шах, я знаю дiвчину, звуть ii Джамiля, вона моя наречена. Вiддай ii менi.

Та шах Наджмеддiн тiльки посмiявся над словами вiзира. Того ж вечора було влаштоване пишне весiлля. Джамiля стала дружиною шаха, а щоб вiзир утiшився, одружив його шах на красунi з Бухари.

До нестями кохав шах Наджмеддiн свою нову дружину, дарував iй пишний одяг, обсипав з нiг до голови коштовностями.

– Чи любиш ти мене? – запитував вiн ii.

Та Джамiля мовчала. Вона любила лиш степ i свободу.

Незабаром у дружини шаха народилася донька Гульчехра, i хоч у давнi часи народження доньки нiчого не передвiщало жiнцi, окрiм гнiву чоловiка, та шах iще сильнiше полюбив свою дружину Джамiлю.

Тiльки ще бiльше засумувала вона i все спiвала журливi, як пустеля, пiснi та нишком позирала на вiзира Захiда.

А у дружини вiзира народився син Шакiр.

Не хотiла дивитися Джамiля на свою доню вiд нелюбого чоловiка. Не хотiв навiть поглянути вiзир Захiд на свого сина вiд нелюбоi дружини.

Одного дня гаремнi евнухи доповiли шаховi, що дружина його Джамiля зникла. Нiде не могли знайти i вiзира Захiда.

Почорнiв вiд злостi шах Наджмеддiн, скликав вiн слуг i воiнiв i кинувся в погоню. Далеко вiд мiста втiкачiв схопили. Не пам’ятаючи себе вiд гнiву, шах убив свою дружину, а вiзира кинув у темницю.

Йшли роки, i довелося шаховi Наджмеддiну згадати про свого мудрого радника Захiда. Вiн сам вивiв його за руку з темницi i пiднявся з ним на найвищу вежу, яка тiльки була в мiстi Варахша.

– Дивись, Захiде, – показав шах Наджмеддiн навколо, – твоi слова збуваються. Злi пiски пожирають наше мiсто Варахшу. Забув я твоi поради. Нiхто не слiдкував за тим, щоб берегли дерева.

Поглянув Захiд i застогнав вiд горя. Червона пiтьма огорнула пеленою мiсто, гори пiску пiдступили впритул до стiн.

І сказав тодi Захiд:

– Шах, ти вiдiбрав у мене кохану, ти кинув мене в темницю, ти вiдiбрав у мене юнiсть, i тепер ти вимагаеш моiх порад?

Почав просити його шах:

– Я тебе зроблю знову вiзиром, ти будеш правителем мiста, я дам тобi багатство.

– Навiщо менi все це?! Дивись, я став старим i сивим.