Казки добрих сусідів. Сорок дівчат. Узбецькі народні казки

– Падишах наказав менi, – вiдповiв вiзир, – знайти зодчого, щоби побудував вiн для нього повiтряний палац. Я шукаю вже багато днiв, час минае, а я нiкого так i не змiг знайти. Горе менi! Коли я повернусь, падишах накаже стратити мене.

– Падишах поставив тобi неможливе завдання, – сказав зодчий. – Неможливо побудувати повiтряний палац. Дивись! – вигукнув зодчий, показуючи вiзиру креслення на пергаментi i паперi. – Ось палаци для бiднякiв та людей працi. Прийде час – усi будуть рiвними, а люди за моiми кресленнями зможуть побудувати собi прекраснi будинки-палаци.

Багато палацiв! І таких, якi у своiх мрiях не бачать падишахи, але…

– Що ти говориш? – з жахом закричав вiзир. – Це маячня! Краще врятуй мене!

– Навiть серед тих палацiв немае жодного повiтряного. Повiтряний палац не можна збудувати навiть для улюбленого народу, – забурмотiв зодчий. – Але я врятую тебе.

Вiн вiдкинув убiк креслення – працю багатьох рокiв, узяв вiзира за руку, i вони пiшли в мiсто жорстокого падишаха. Багато днiв вони йшли i дiсталися врештi столицi.

Падишах з нетерпiнням чекав приходу зодчого i, щойно його побачив, закричав:

– Гей, зодчий, побудуй менi повiтряний палац, та такий, щоб дах його не зачiпав неба, а низ не торкався землi. І щоб вiн був прозорiшим вiд повiтря, яскравiшим за сонце i прекраснiшим вiд зiрок!

– О повелителю, – покiрно сказав зодчий. – Я готовий виконати ваше бажання за однiеi умови: я побудую повiтряний палац, дах якого не буде зачiпати небо, а низ не торкнеться землi.

Але глину я буду замiшувати тiльки на водi, яку накажи носити з рiки в ситах. Тiльки на водi, принесенiй в ситi, можна побудувати повiтряний палац.

Здивувався падишах i задумався.

– Про що ви задумались, о повелителю? – запитав зодчий.

– Гей, чоловiче, хiба в дiрявих ситах вода тримаеться? Ти, я бачу, з’iхав з глузду i говориш дурницi!

– Повелителю, якщо можна побудувати палац у повiтрi, значить, можна i воду в ситах носити.

Подивився зодчий на падишаха, повернувся до нього спиною i вийшов з палацу.

Так зодчий перемiг у словеснiй суперечцi падишаха i врятував вiзира.

* * *

Алмауз Кампир[1 - Алмауз Кампир – персонаж узбецьких казок i переказiв. Це стара- престара чаклунка. Голова у неi величиною з юрту, рот – як дверi. Служать чаклунцi сорок дивiв, яких нiхто не може здолати. На обiд Алмауз Кампир з’iдае цiлого верблюда, на вечерю сiм баранiв. Їжу вона собi готуе в казанi, який не можуть пiдняти й сорок чоловiк.