Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки

Женихiв було багато, один одного кращий, i падишах запитав у дочки: кого ж вона хоче собi в чоловiки?

– Ахмада! – вiдповiла дочка.

– Як? Цього конюха? Не може донька падишаха вийти замiж за раба!

– А ти зроби його вiльним, – сказала Сохiбджамол.

Та падишах i чути не хотiв про такого зятя. Сохiбджамол потайки побачилась iз Ахмадом.

– Я нi за кого не пiду замiж, окрiм тебе, – сказала Сохiбджамол.

– Що ти, люба! Батько твiй купив мене – я невiльник. Не можна менi з тобою одружуватися.

– А я не послухаюсь батька! Сьогоднi ж готуй коней i все, що треба нам у дорогу. На свiтанку поiдемо з тобою геть, – сказала Сохiбджамол Ахмаду.

– Я так не можу вчинити! Не можна обманювати батька!

– Я – дочка падишаха i наказую тобi робити те, що я кажу.

Сохiбджамол зiбрала повнi торби одягу i iжi, а рано-вранцi, коли ще всi спали, вони сiли з Ахмадом на найкращих коней падишаха i помчали шукати свое щастя.

Перевалили через гори, поминули широкi степи i були схожi на щасливих голубiв.

Падишах розгубився, коли дiзнався про втечу дочки з рабом. Вiн зiбрав своiх вiзирiв i звернувся до них за порадою.

– Тепер уже нiчого не поробиш, – сказали вiзири. – Тепер вона сама господиня своеi долi.

Ахмад i Сохiбджамол iхали все далi i далi. Ось вони проiжджають через широкi зеленi пасовиська.

– Якби була в нас отара овець, ми пустили б iх тут пастися, – мрiяла Сохiбджамол.

В’iхали вони в густi кущi, а за ними стояв високий очерет.

– Якби було у нас багато худоби, ми пасли б ii в цих заростях, – говорила вона.

Їхали вони через поле, курiпки випурхували з-пiд каменiв i пролiтали перед ними.

– Якби був у нас сокiл, вполював би нам курiпок… – щебетала Сохiбджамол.

Проте Ахмад мрiяв про iнше.

– Був би у мене плуг з гострим лемешем та бики в ярмi, орав би я землю та сiяв озимi! А потiм збирав урожай та молов муку, – говорив вiн.

Нарештi молодята пiд’iхали до великого незнайомого мiста. Тут вони вирiшили зупинитися. Знайшли житло i почали радитися, чим зайнятися, щоб заробити на iжу i не померти з голоду.

– Я буду вишивати тюбетейки, – сказала Сахiбджамол чоловiковi. – Сходи на базар, купи менi оксамиту i шовкових ниток.

Сохiбджамол вишивала, Ахмад купував оксамит та шовковi нитки i продавав готовi тюбетейки. Але на зароблене вони ледве могли себе прогодувати.