Казки добрих сусідів. Чарівний дзвіночок: Молдавські народні казки

Вiдтодi собаки звикли жити на пасовиськах i стали вiрними друзями пастухiв.

* * *

Гевеун-велетень

Мабуть, колись так сталося, а якби цього не було, не розказували б цю казку.

Жив колись чабан, i було в нього трое синiв. Збудував вiн пiд лiсом загiн для овець i пас iх там цiлий рiк. Трохи нижче, в самому серцi кодр, жив Гевеун-велетень – мерзенний i страшнючий змiй, не бачити б його нi увi снi, нi наяву.

Вранцi, коли просипалися птахи, i увечерi, коли з долини тягнуло прохолодою, Гевеун-велетень гикав i кричав чабанам, що були в загонах:

– Мей, чабани, ехе-хе-хе, женiть овець до мене, в трави колосистi, в лiси тiнистi!

Та всi чабани знали, що за ласкавими словами прихованi страшнi справи.

І нiхто йому не вiдповiдав, i нiхто не йшов.

Скiльки разiв чув чабан заклик i слова велетня-змiя, стiльки разiв повчав своiх синiв:

– Боже борони, щоб хтось iз вас вiдповiв змiевi – йому тiльки того й треба: попрощаетесь назавжди i з вiвцями, i з життям своiм.

Нiхто з тих, хто вiдповiв йому i пiшов з вiвцями в лiс, не врятувався.

Хлопцi дослухалися порад батька. Так збiгали роки. Прийшов час, i старий чабан помер. Залишились сини його. Набивали бринзу, мали клопоти по господарству, як до того батько, iм не було коли вгору глянути. Якось пiшли брати на ярмарок. Купили, чого хотiли, мабуть, випиваючи за придбане, перебрали трохи.

Йдуть, похитуються, усi камiнцi по дорозi iм на завадi. Пiдходять до куреня, такий гарний настрiй у них, що почали вони про все говорити, дiлитися та хвалитися.

Раптом чують:

– Мей, чабани, ех-хе-хе, женiть овець до мене, в трави колосистi, в лiси тiнистi!

– Давай вiдгукнемося i поведемо овець, – каже старший брат.

– Давай, хто його знае, може, i неправда те, що говорив нам батько, пiдемо, подивимось, – каже середнiй.

– Брати моi, опам’ятайтеся, загинемо всi, – просить молодший брат.

– Заткни пельку, що ти розумiеш? Малий ще повчати нас.

У ту мить заклик змiя пролунав ще раз.

Старшi брати, як почули, пiднялись на ноги i на весь голос закричали:

– Уху-ух-ух, Гевеуне, чуемо ми твоi слова, та не бачимо тебе!

Не встигли прокричати – Гевеун тут як тут:

– Привiт вам, хлопцi.

– День добрий.

– Це ви мене кликали?

– А хто ж iще?

– Тодi ходiмо зi мною на пасовисько, в лiс. Та спочатку зарiжте вiвцю – дуже вже я голодний.

Зарiзали брати вiвцю, накололи м’ясо на рожен, розвели вогонь, почали м’ясо смажити.