Казки добрих сусідів. Чарівний дзвіночок: Молдавські народні казки

Нiхто iх не чуе, нiхто iх не бачить, нiхто iм не вiрить.

Тiльки вiн це сказав – бах! – хтось вiдчинив дверi i зайшов до хати:

– Вечiр добрий.

– Добрий.

– Чула я, чоловiче, про твою бiду: неначе ти не можеш знайти кумiв i похрестити дитину. Я прийшла, щоб допомогти тобi у твоему горi.

– Прошу, але хто ти?

– Смерть.

– А чим же ти можеш допомогти?

– Як чим?

– Адже ти знаеш, що куми приходять не з порожнiми руками, вони приносять подарунки для дитини, з побажаннями, щоб вона росла i мужнiла.

– Якщо так, вiзьму його з собою.

– Йди геть з мого дому, я не хочу слухати тебе. Якщо я не знайшов до цього часу кумiв, це не означае, що я повинен вiддати тобi свого сина.

Почимчикувала смерть геть, а чоловiк вийшов у двiр (а було це зоряноi ночi), всiвся на призьбу i знову взявся охати та ахати:

– Ох, ох, моi бiди. Тяжкi моi бiди. Нiхто iх не чуе, нiхто iх не бачить, нiхто iм не вiрить.

Почув його причитання Мiсяць, спустився на землю, зупинився перед будинком нещасного, посвiтив двiр, став перед чоловiком, вклонився низенько до землi, й сказав:

– Вiзьми мене, чоловiче, кумом.

– А чим ти зможеш обдарувати нашу дитину?

– Красою i багатством, що на менi.

Подивився чоловiк на нього й сказав:

– Твое багатство нiч з’iдае, а краса – з сонцем зникае.

– Якщо не дружиш ти з добром, залишайся зi злом, – вiдповiв Мiсяць й одразу пiднявся на свое мiсце в небi.

А чоловiк знову почав оплакувати свою долю.

– Ох, ох, моi бiди. Тяжкi моi бiди. Нiхто iх не чуе, нiхто iх не бачить, нiхто iм не вiрить.

Свiтало. Сонце повiльно випливло з-за горизонту i побачило не росу на листках дерев i травi, на квiтах польових, а струмки слiз, якi текли з очей бiдного чоловiка. І воно покотилось по верхiвках дерев до будинку, де була маленька дитина.

– Доброго ранку, чоловiче.

– Доброго.

– Чому ти зустрiчаеш мое сходження на небо гiркими сльозами?

– Ох, найсвiтлiше Сонце, як менi не плакати, адже я не можу знайти хрещених для сина, якi б обдарували мою дитину i дали iй iм’я.

– Чи не хочеш ти взяти мене хрещеною матiр’ю?

– А чим ти зможеш обдарувати мого сина?

– Золотом, що на менi, i красою свiтла.

– Хай буде по-твоему, – сказав чоловiк, i повiв Сонце в будинок. Там де воно ступало – яскраво все освiчувало, а де проходило – все навколо золотило.