Коли ще звірі говорили

Рушила Лисичка, бiжить щодуху, аж курява здiймаеться. Добiгла до пенька та й кличе:

– А де ти, Раче? Нiчого не чути.

– Ну, Раче, де ти там? – ще раз кличе Лисичка та й обернулась хвостом до пенька.

– Та ось де я! Давно вже жду тебе, аж трохи за пеньок забiг.

ЯК ЛИСИЦЯ САМА СЕБЕ ПЕРЕХИТРИЛА

Ходив собi Вовчик-братик по лiсi, ходив, та й спiткала його тяжка пригода. Побачили його ловцi-молодцi та й почали за ним гнатися. Тiкав Вовчик лiсом, лiсом, а далi прийшлося вибiгти на биту дорогу. А дорогою в ту хвилину йшов з поля чоловiк з мiшком i цiпом.

– Дядечку, голубчику! Змилуйся на до мною, сховай мене в мiшок! За мною ловцi-молодцi гоняться, хочуть менi вiку вкоротити.

Змилувався чоловiк, сховав Вовка в мiшок, кинув собi на плечi та й несе. Аж надбiгають ловцi-молодцi.

– А не бачив ти, чоловiче, Вовчика-братика?

– Нi, не бачив.

Ось вони й побiгли далi. А коли вже iх не було видно, Вовк iз мiшка обзиваеться:

– А що, пiшли вже моi гонителi?

– Пiшли.

– Ну, тепер випусти мене на волю! Чоловiк розв'язав мiшок i випустив Вовчика-братика на волю. А той i говорить:

– Ну, чоловiче, тепер я тебе з'iм.

– Ей, Вовчику, Вовчику! Я тебе з такоi бiди врятував, а ти мене з'iсти хочеш!

– А що, чоловiче! Це так у свiтi ведеться: старе добро забуваеться.

Бачить чоловiк, що дiло погане, та й говорить:

– Ну, коли так, то ходiмо далi! Звернемося до звiрiв, хай розсудять. Коли скажуть по-твоему, то нехай по-твоему й буде: з'iси мене.

Пiшли далi. Зустрiчають стару Кобилу. Чоловiк до неi й говорить:

– Будь ласка, Кобило-матусю, розсуди нас. Оце я врятував Вовчика-братика з тяжкоi пригоди, а вiн хоче мене з'iсти. – І розповiв усе, як було.

Кобила подумала, подумала та й мовить:

– Вовкова правда, чоловiче! Я жила у господаря дванадцять лiт, робила на нього з усiеi сили, привела йому десятеро лошат, а тепер, коли я постарiла i до роботи стала нездатна, вiн узяв та й вигнав мене на голе поле, щоб мене вовки з'iли.

– А бачиш, моя правда! – крикнув Вовк. Засумував чоловiк i почав «просити Вовка, щоби пошукати iм ще другого суддi. Вовчик погодився. Ідуть, iдуть, надибали старого Пса. Чоловiк i до нього звертаеться зi своiм дiлом. Розповiв йому все, як було. Пес подумав, подумав та й каже:

Конец ознакомительного фрагмента.