Коли ще звірі говорили

 – Що за диво? Який же тут е справжнiй цар, крiм тебе?

– Є, е! – зi страхом прошепотiв Лев. – Я сам його бачив. Та такий страшний! А що за сила! Навiть таких звiрiв ловить, що в повiтрi лiтають. Я радий, що мене хоч живого пустив.

– Ну, що ти говориш? – здивувався Вовк. – Диво дивне! Знаю цей лiс давно, але нiяк не придумаю, хто б то мiг бути. Який же на вигляд той новий цар?

– Одне слово – страшний! – сказав Лев. – Вуха оттакi, голова як цеберко, а на заднiй нозi царська печать.

– Нiяк не вгадаю, хто це може бути? – дивувався Вовк.

 – Знаеш що, ходiм, покажи менi його.

– Я? Нiзащо в свiтi! – скрикнув Лев. – Досить уже раз страху набрався.

– Та ходiмо! Чого боятися? – заохочував Вовк. – От знаеш що, прив'яжи себе своiм хвостом до мого, смiлiше нам буде йти.

– Про мене, – каже Лев, – нехай буде так. Зв'язалися обое хвостами докупи та й пiшли.

Вийшли на горбок над полянкою, що на нiй пасся Осел. Лев зупинився та й шепоче до Вовка:

– Ось вiн! Ось вiн! Подивися! Обертаеться Вовк, поглянув та як крикне:

– Дурний Леве, та це ж Ослисько! – А Левовi почулося, що то новий цар уже близько, як злякаеться та ходу! Через пеньки, через ярки що було духу.

Бiг, бiг, далi втомився, став та й озирнувся.

– А що, Вовче, близько вже той новий цар?

Але Вовк тiльки язик висунув. Як був прив'язаний до левиного хвоста, так i волiкся за ним усю дорогу, поки й дух випустив.

– А бачиш, – каже до нього Лев, – ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його зблизька, то од самого страху помер!

ЛИСИЧКА І РАК

Зустрiлася Лисичка з Раком.

Стала й дивиться, як вiн помаленьку лiзе. А далi давай над ним насмiхатися:

– Ну, та й швидкий же ти, нема що й казати! Справжнiй неборак! А скажи менi, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз по дрiжджi послали, а ти аж через рiк з дрiжджами прийшов та й тi посеред хати розiлляв?

– Може, коли й правда була, – каже Рак, – а тепер дуже на брехню схоже.

– Овва! Значить, ти тепер прудкiший став?

– Прудкiший чи не прудкiший, а тобi глузувати не дозволю.

Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай побиймося об заклад, що я швидше вiд тебе до того пенька добiжу.

– Що? що? що? – здивувалася Лисичка. – Ти хотiв би зi мною наввипередки бiгати?

– Не тiльки побiжу, а хоч ти на один скок спереду ставай, то я швидше тебе на мiсцi буду, – мовить Рак.

Побилися вони об заклад. Стала Лисичка на один скок поперед Рака, а Рак учепився iй клiщами за хвiст.