Котономіка, або Як коти економіку будували

– Треба iх якось органiзувати, – здивовано роздивляючись силу-силенну кiшок, промовив Джерманкет.

– Навiть не уявляю, як то зробити, – почухуючи себе задньою лапою за вухом, вiдповiв йому Шерпон.

– А нехай вони спiвають!

– Спiвають?

Джерманкет видряпався на котячу скелю i прокричав на весь голос:

– Слухайте мене уважно!

– Няв, – хором вiдповiли коти.

– Сьогоднi матимемо нагоду обговорити з людьми нашi з ними стосунки, якi стають дедалi нестерпнiшими з iхнього боку.

– Няв! – загорлопанили коти.

– Тихо, тихо, – почав заспокоювати iх Джерманкет. – Ось про це ми й поговоримо з людьми. Тiльки будьмо спокiйними й органiзованими, бо коли кричатимемо, то точно нi про що не домовимося. Тому йдемо до людей вже зараз, а щоб не сваритися, то спiваймо на ходу. Нумо, Шерпоне, заводь нашу улюблену пiсню!

Шерпон гордо вийшов наперед та гучно завiв:

– Оближи свiй хвiст i не сумуй,

В тебе в животi вже не бурчить,

І на мишу бiльше не полюй,

Хай сама до тебе прибiжить…

«Хай сама до тебе прибiжить», – пiдхопили iншi коти.

Хорепан пiдбiг до Джерманкета i запитав:

– Що то вiн спiвае?

– Вперше чую, – здивовано вiдповiв той. – Але що вже поробиш, треба пiдспiвувати.

А Шерпон, випнувши груди, виводив дедалi гучнiше:

…В тебе гострi вуха, тонкий нюх,

Ти красивий, наче суперкiт,

Знае i людина, i вiслюк,

Прикрашають кiшки увесь свiт.

«Прикрашають кiшки увесь свiт, няв!» – надуваючи щоки, пiдхоплювали тi, що крокували за солiстом.

І ось вся ця катавасiя наблизилася до центральноi площi селища, де на них вже очiкував людський натовп, пiдiгрiтий до сувороi розмови розповiдями Неоли та Хiлюна.

– Ти ба, розспiвалися, – крiзь зуби промовила панi Неола й сплюнула.

Незабаром на площi й прилеглих вулицях i яблуку нiде було впасти – так щiльно стояли люди й коти. Повiтря сколихували вигуки та нявчання, що зливалися воедино. Цей лемент нарештi перекричав суворий голос сiльського голови Корчуна:

– Шановне панство, прошу тишi!

Усi враз заспокоiлись, i Карчун повiв далi:

– Сьогоднi розглянемо поведiнку кота, який звинувачуеться в скоеннi злочину!

І знов здiйнявся галас.

Шерпон, який до цього незворушно наспiвував собi пiд нiс: «І на мишу бiльше не полюй, хай сама до тебе прибiжить», ойкнув i нарочито недбало запитав:

– Ти ба, який то котяра злочин утнув?

– Вiн ще насмiхаеться! – пiдскочила до нього Неола.