Котономіка, або Як коти економіку будували

– Розумiете, сиджу собi, грiюсь на сонечку, нiкого не зачiпаю, аж тут iде панi Неола i несе повний кошик смаженоi риби. Раптом одна рибина випала, й саме тодi, коли панi проходила повз мене, i як дасть менi по лобi, аж зiрочки навколо очей закружляли! Пiдскочила та рибина догори та й знов почала падати менi на голову. Тут я рота розкрив i спiймав ii. Старенька панi як те побачила, то аж заверещала на мене. Почала звинувачувати в усiх грiхах, нiби я всю ii рибу поцупити хотiв. Стала кидати в мене всiм, що в руки прихопить! То я й чкурнув звiдти, а вона за мною.

Хоч старенька, а стрибае, нiби гiрська коза. На кладцi нам ще чолов’яга Хiлюн зустрiвся. Намагався iй допомогти, та я якимось дивом i вiд нього спромiгся втекти, котячi боги допомогли, не iнакше.

Хлопцi слухали розповiдь Шерпона уважно, хитаючи головами на знак схвалення, пiдiймаючи й напружуючи кiнчики хвостiв. Пiсля сказаного худий рудий кiт Хорепан промовив:

– А чи маете ви цього року достатньо iжi, хлопцi?

– Та де там, – протяжно хором вимовили всi iншi.

– Люди обдiляють, бо рiк поганий.

– А себе вони так само обдiляють?

– Ти ж чуеш, повнi кошики риби носять!

– Ото жадiбнi!

І ось вже коти почали жалiтися одне одному на людей, згадуючи всi справжнi й вигаданi образи, роздмухуючи iх, немов кульку, що загрозливо трiщала зсередини, попереджуючи про вибух.

– Треба, нарештi, покласти цьому край, – вимовив нарештi Джерманкет. – Зберемо всiх котiв i зустрiнемося завтра з людьми, щоб погодити наше подальше спiвiснування.

На тому вони й розiйшлися в рiзнi боки, щоб попередити кiшок про велику зустрiч з людьми.

Дорогою до свого будинку Джерманкет зустрiв Карчуна.

– Вiтаю, голово, – промовив Джерманкет, проте не так шанобливо, як зазвичай.

– І тобi добридень, – суворо вiдповiв Карчун, здвигнувши брови. – Саме тебе й шукаю. Адже потрiбно б зустрiтися завтра на головнiй площi нам усiм – людям i котам.

– Саме це я й хотiв вiд тебе почути, – вiдповiв Джерманкет, думаючи, що Карчун отримав запрошення вiд його друзiв.

– То ти вже знаеш? – здивувався Карчун. – Швидко ж вони впоралися.

Джерманкет здивовано поглянув на Карчуна, не зрозумiвши його останнiх слiв.

– Ну, то до завтра.

– Бувай, коте.

Великий вибух

Наступного ранку кiшки почали збиратися бiля котячоi скелi. Їх була неймовiрна кiлькiсть, адже хлопцi-коти добре постаралися й запросили геть усiх.