Котономіка, або Як коти економіку будували

– Буль-буль-буль, – сказав пан Хiлюн, бо вже зовсiм пiшов пiд воду, причавлений яком i бабцею.

– Що ти кажеш, Хiлюне? – спитала Неола.

– Буль-буль-буль, – почулося у вiдповiдь.

– Нiчого не розумiю! – сказала вона i, перехилившись через яка, вправно витягла за волосся голову Хiлюна з води.

– Начувайся, котяро, – вiдпльовуючись, ледь змiг вимовити Хiлюн. – Але витягнiть мене, Неоло, будь ласка, цiлком, бо я або потону, або ви розчавите мене, як коржика!

Шерпон, спостерiгаючи за цим дiйством з кущiв, зрозумiв, що нiчого доброго йому не свiтить, коли цi трое нарештi виберуться на берег.

Пiдготовка до зустрiчi

Неола дуже образилася на Шерпона. Ба бiльше: вона по-справжньому розлютилася, бо в цей голодний рiк, коли так не вистачало всiм iжi, втрачати смачний обiд було неабияк прикро. Того ж дня жiнка пiшла до голови селища Карчуна, аби той допомiг iй поквитатися iз зухвалим котом.

– Карчуне, – голосно промовила вона. – Ми тих клятих котiв годуемо в такий важкий рiк, а вiд них жодного зиску, адже все одно втрачаемо врожай. Скiльки ще зноситимемо таке? Пропоную вигнати муркотунiв, хай дадуть нам спокiй, житимемо собi краще.

– Що сталося, Неоло? – здивовано промовив мудрий Карчун. – Поряд з нами коти живуть уже сотнi, а то й тисячi рокiв. Так, iнодi ми сваримося, але загалом ставимося з повагою одне до одного.

– Ранiше й коти були iншими, не те, що нинi, – махнула рукою Неола.

– Нехай i так, – промовив, замислившись, сивочолий Карчун. – Треба говорити з людьми, аби запобiгти конфлiктам. Призначаю на завтра загальнi збори нашого селища. Ходiмо повiдомимо про це людей.

Тим часом Шерпон, ледь вiддихавшись, поплентався до котячоi скелi, мiсця, де збиралися коти потеревенити, поплiткувати та й просто дiзнатися про останнi новини. Коли Шерпон наблизився, то побачив гурт з кiлькох молодих котiв.

Вони побачили його, i Джерманкет, молодий бiлявий кiт з чорними вухами, промовив:

– Привiт, Шерпоне! Чого це ти ледь ворушиш ногами?

– Бувай здоровий, Джерме! – вiдповiв Шерпон. – Йду з останнiх сил, зараз просто впаду, бо пробiг шалену вiдстань, насилу вiдiрвався вiд погонi.

– Кажеш, погонi?! Нумо, хлопче, розповiдай, що такого вже накоiв.

І Шерпон почав свою розповiдь.