Котономіка, або Як коти економіку будували

Серце Шерпона рвалося з грудей, сили вже залишали його, але страх змушував лапи рухатися дедалi швидше.

– Пробач, бабцю! – кричав вiн, сподiваючись, що гнiв панi Неоли вiд його спокути трохи охолоне, проте сам собi подумки казав: «Старiеш, хлопче, ще рiк тому та курка вже була б твоею».

Пiдбiгаючи до дерев’яноi кладки через стрiмкий гiрський потiчок, кiт раптом побачив, що з iншого боку до неi неспiшно наближаеться пан Хiлюн, чолов’яга, який любив поговорити з будь-ким про будь-що, прикрашаючи своi iсторii вигаданими деталями, в якi згодом i сам починав щиро вiрити.

– Хiлюне, – гукнула захеканим голосом Неола. – Хапай котяку-крадiя!

Хiлюн саме став на кладку. Почувши Неолу, вiн розставив ноги, щоб мати кращу точку опори, та виставив руки так, щоб схопити Шерпона, якщо той намагатиметься прослизнути повз. Шерпон рiзко загальмував переднiми лапами, залишаючи на кладцi слiд вiд пазурiв, i вже намiрився повернути назад, але там йому вiдрiзала шлях до вiдступу панi Неола.

«Зловлять – битимуть», – останне, що спало на думку Шерпоновi перед тим, як, заплющивши очi, вiн з останнiх сил рвонув у напрямку пана Хiлюна, цiлячись проскочити мiж його розчепiреними ногами.

Той рiзко нахилився, щоб схопити кота, та саме в цей момент Неола, яка вже набрала неконтрольованоi реактивноi швидкостi, з вигуком «Кияк!» вiдштовхнулася вiд Хiлюновоi спини, наче вiд гiмнастичного коня i, розставивши ноги врiзнобiч, перелетiла через чоловiка. Їi полiт загальмували заростi бамбука. Його тонкi стовбури нахилилися до землi разом iз бабцею, а вiдтак, рiзко розпрямившись, пiдкинули ii високо вгору, неабияк подивувавши цим мiсцевих птахiв.

Своею чергою пан Хiлюн вiд несподiванки, що вiн став спортивним снарядом для панi Неоли, втратив рiвновагу i з вигуком «Клятий кiт!» шубовснув у рiчку. Панi Неола саме закiнчувала свiй полiт i за мить опинилася на широкiй спинi яка, що мирно випасався неподалiк.

Вiд несподiванки тварина заревла й кинулася бiгти куди очi бачили, намагаючись при цьому скинути з себе панi Неолу.

Проте жiнка мiцно трималася за його густу гриву.

Ноги принесли яка на берег. Тут вiн пiдковзнувся на слизькому камiннi i впав у рiчку. Причому прямiсiнько на пана Хiлюна, який саме намагався вийти з води. Отак вони й сидiли – знизу пан Хiлюн, на ньому – переляканий як, на якому розлючена панi Неола.

– Ну, котяро, начувайся! – розмахувала руками в напрямку берега панi Неола.

«Їв собi траву, нiкого не чiпав. Що сталося?» – думав як.