Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей

Заперечень не було. – Тож завтра о дев’ятiй чекаю на всiх у ботанiчному саду. На добранiч, панове!

Ледве встигли казковi науковцi розбiгтися по домiвках, як нiчний Киiв накрила тепла травнева злива.

Глава 9

Нiчнi дива

За пiвтори години безперервноi роботи пiдкоп завдовжки сто метрiв був майже готовий. Працювали весело i дружно. Малеча набирала землю лопатками у вiдерця i виносила нагору, а старшi дiти трамбували ii на клумбах.

Тим часом Дудка готувався до сеансу музичноi терапii. На педальному «Запорожцi» професора вiн з’iздив додому i привiз звiдти комп’ютер, дi-джейський пульт, електронний синтезатор, вертушку для вiнiлових дискiв, вiсiм колонок та купу всiлякого причандалля, шнуркiв, кабелiв i розеток.

Нашвидкуруч пiдключивши апаратуру в професорському будиночку, Дудка заходився творити черговий музичний шедевр пiд назвою «Пробудження квiтозавра».

Над своiм грандiозним задумом вiн працював увесь той час, поки дiти готували пiдкоп. І коли захеканий Чудлик увiрвався до будиночка з криком: «Ходiмо мерщiй! До печери залишилося менше метра!», Дудка, натиснувши на комп’ютерi кнопку «Зберегти», озвався: «Я готовий».

Трохи пригнувшись, вони бiгли довгим тунелем, освiтленим новорiчними гiрляндами, що дуже доречно знайшлися на горищi.

У кiнцi пiдкопу професор зупинився i приклав палець до вуст: «тш-ш-ш-ш!». Запала тиша, у якiй, майже не приглушене тонким шаром грунту, виразно чулося мирне сопiння волошковоi квiтозаврихи.

– Я хочу з тобою порадитися, друже, – пошепки звернувся Чудлик до дi-джея.

 – Чи вiдпускати нам дiтей додому, чи нехай будять Клумбу разом iз нами?

– Вау, професор, звiсно, хай бу-бу-будять разом iз нами! Це бу-буде для них найкращою винагородою за iхню титанiчну працю. Зараз о пiв на четверту. Обiцяю, що о шостiй всi будуть у лiжках.

– Але вони такi замурзанi…

– То ви попросiть травневу нiч, щоб вона викупала iх теплим дощем.

– Чи послухае вона мене вдруге? – засумнiвався професор.

– А ви спробуйте!

Нiч, зручно вмостившись на киiвських пагорбах, перебувала у глибокiй задумi.

Вона нiяк не могла зрозумiти: чому саме в травнi у неi так мало часу, щоб погостювати у цьому чудовому старовинному мiстi. Взимку ж, коли на вулицi лютують морози, а люди сидять по домiвках, вона господарюе бiльшу частину доби. Несправедливо!

Вiд цих невеселих думок ii вiдволiк чийсь голос, що долинав iзнизу. То Чудлик знову звертався до неi.

Конец ознакомительного фрагмента.