Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей

Звiсно, мiстяни вiдмовляли i хутко посилали якогось жвавого хлопчину за героем-богатирем, що допiру гуляв у чистiм полi. Богатир на своему конi чимдуж мчав до Киева i виходив на герць зi Змiем. Часто-густо у ролi цього героя-богатиря професор Чудлик уявляв себе. Перемiгши Змiя, вiн би йому голiв не рубив, а просто суворо заборонив би хулiганити й розбiйничати. А ще обов’язково поставив би кiлька запитань. Отакi, наприклад:

«Чи е щось спiльне у Горинича з волошковими квiтозаврами?»

«Ким йому доводиться китайський дракон?»

«Чи, бува, знаменита Нессi з озера гiрськоi Шотландii не е тiткою йому?»

Рiч у тiм, що професор казковоi заврологii вже давно працював над науковим дослiдженням про спiльне походження цих мiфiчних тварин.

Але йому бракувало матерiалiв для пiдтвердження своеi гiпотези.

– Добре було б знайти волошкову квiтозавриху i запитати про все це у неi! – примруживши очi, мрiяв професор, солодко потягуючись у крiслi.

Отак, гойдаючись, вiн i не помiтив, як заснув.

Тим часом небо над Киевом затягла велика дощова хмара.

– Будьте обережнi зi своiми мр-р-р-iями! Інколи вони спр-р-р-р-авджуються! – далекими розкатами грому пробуркотiла вона.

Але Чудлик спав безпробудним сном. Не прокинувся вiн i тодi, коли першi краплi впали йому на обличчя, а потiм рясний дощ зашелестiв листям лип та каштанiв, зашумiв у ринвах.

– Жа-х-х-х! – золотою блискавкою розiрвала дощова хмара небо над Киевом.

Вiд цього звуку Чудлик здригнувся i прокинувся.

Пiдхопивши крiсло, вiн був побiг до веранди, аж раптом послизнувся на мокрiй травi, упав i покотився униз схилом пагорба.

Глава 3

Дивовижна знахiдка

Професор прийшов до тями у цiлковитiй темрявi. Якийсь час вiн лежав нерухомо, прислухаючись до звукiв. Десь неподалiк iз рiвним промiжком розбивалася крапля. Трохи осторонь чулося чиесь рiвне сопiння.

– Цiкаво, скiльки я пролежав без свiдомостi? – подумав Чудлик i пiднiс до очей годинник. Фосфорнi стрiлки, тьмяно поблискуючи в темрявi, показували о пiв на третю ночi.

– І де це я?

Якийсь твердий камiнчик неприемно давив ребра. Пiдвiвшись на лiктi, професор вiдкинув його вбiк, а потiм обмацав мiсце, на якому лежав. Схоже було на солом’яну пiдстилку.

– Хто ж це там сопе?

Усiм вiдомо, що в печерах на високому днiпровському березi живуть не лише добрi гноми, лiсовики та саламандри. Ходять чутки, що тут водиться i нечиста сила.