Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей

– Так професор же не курить?

– Правильно, не курить, – погодиться з вами контролер, – але того дня закурив «на нервной почве»! Їй-бо, не брешу!

А потiм, гуляючи алеями ботанiчного саду, ви обов’язково замислитеся: «Хто ж iз них правий?»

Так от, я насправдi знаю, як усе було!

Знайшовши Клумбу iз яйцем, професор передусiм дiстав з кишенi олiвець i блокнот, замалював ii сплячу, зазначив точний час знахiдки i поставив свiй пiдпис. Тiльки пiсля цього вiн зважився залишити печеру – сонячний промiнь, пробиваючись пiд землю, вказував йому шлях.

Опинившись назовнi, Чудлик помчав до своеi автiвки-«сонечка», сiв у неi i натиснув на педалi з такою силою, що вона стартувала з мiсця, мов той гоночний карт.

Бiля Бессарабського ринку машину зупинив старший сержант патрульноi служби Микола Гедзь.

– Порушуете, пане Чудлику, майже сто кiлометрiв на годину! – суворо сказав вiн, помахуючи смугастим кийком.

Але коли професор розповiв йому про свою знахiдку, старший сержант увiмкнув на патрульному автомобiлi сирену супроводження i за пiвтори хвилини домчав «сонечко» до будинку Академii казкових наук.

– Краiна мае пишатися такими людьми, як ви! – сказав професоровi на прощання, взявши пiд козирок.

Новина про те, що Чудлик знайшов у ботанiчному саду волошкового квiтозавра, вмить облетiла цитадель вiтчизняноi науки. Величезний будинок перетворився на розтривожений вулик. «Де вiн? Як вiн? Що вiн?» – бiгали коридорами професори, хапаючись за голови.

Подробиць не знав нiхто. Однi казали, нiбито Чудлик знайшов квiтозавра в капустi, iншi запевняли, що його принiс лелека, третi стверджували, що професор провалився в каналiзацiю i там його вкусив жовтогарячий пацюк. Коли ж вiн за ним погнався, то потрапив у палац мишачого короля, який подарував йому квiтозавра. Майстри версiй та гiпотез продукували iх сотнями.

Тим часом Чудлик зачинився в кабiнетi начальника Академii казкових наук академiка Хитренка i мав з ним тривалу й серйозну розмову.

Слiд зазначити, що академiк Хитренко був дуже обережною людиною i зазвичай, перш нiж ухвалити серйозне рiшення, обов’язково радився зi своiм начальством. Проте нинi вiн був найголовнiшим науковим начальником i радитися не мав з ким, тому вiдверто нервував.