Марія (Український)

Ця дитина, чия дорогоцiнна голiвка щойно омилася зливою слiз, хрещена скорботою, а не релiгiею Ісуса, була священним скарбом; мiй батько добре знав це i нiколи не забував про це. Друг нагадав Соломоновi, коли вiн стрибав у човен, що мав iх розлучити, про обiтницю, i вiн вiдповiв здавленим голосом: "Молитви моеi доньки за мене, моi за неi та ii матiр пiднiмуться разом до нiг Розп'ятого.

Менi було сiм рокiв, коли повернувся мiй батько, i я знехтував дорогоцiнними iграшками, якi вiн привiз менi з подорожi, щоб помилуватися цiею прекрасною, милою, усмiхненою дитиною.

Моя мати обсипала ii ласкою, а моi сестри – нiжнiстю, вiдколи батько поклав ii на колiна своеi дружини i сказав: "Це Соломонова дочка, яку вiн послав до тебе.

Пiд час наших дитячих iгор ii губи почали модулювати кастильський акцент, такий гармонiйний i спокусливий в устах вродливоi жiнки i в дитячому смiховi.

Це було, мабуть, рокiв шiсть тому. Якось увечерi, зайшовши до кiмнати батька, я почув, як вiн ридае; його руки були складенi на столi, а чоло лежало на них; поруч плакала моя мати, а Мерi схилила голову на колiна, не розумiючи його горя i майже байдуже ставлячись до голосiнь дядька; це було тому, що в листi з Кiнгстона, отриманому в той день, повiдомлялося про смерть Соломона.

Я пам'ятаю лише один вислiв мого батька того дня: "Якщо всi покидають мене, не давши менi можливостi попрощатися з ними в останню путь, чому я повинен повертатися в свою краiну? На жаль, його прах повинен спочивати в чужiй землi, без вiтрiв океану, на берегах якого вiн бавився в дитинствi, чий безмежний простiр вiн перетнув молодим i палким, прийшовши, щоб змести з плити своеi могили сухий цвiт квiтучих дерев i пил рокiв!".

Мало хто з тих, хто знав нашу сiм'ю, мiг би запiдозрити, що Марiя не була дочкою моiх батькiв. Вона добре розмовляла нашою мовою, була доброю, жвавою i розумною. Коли мама гладила ii по головi одночасно зi мною i моiми сестрами, нiхто не мiг здогадатися, хто з них сирота.

Їй було дев'ять рокiв. Рясне волосся, ще свiтло-каштанового кольору, розпущене i закручене навколо стрункоi, рухливоi талii; очi, що говорять; акцент з меланхолiйним вiдтiнком, якого не було в наших голосах – таким був ii образ, який я винiс з дому, коли покинув мамину хату: такою вона була вранцi того сумного дня пiд лiанами пiд вiкнами моеi мами.

Роздiл VIII

Рано ввечерi Емма постукала в моi дверi, запрошуючи до столу. Я вмилася, щоб приховати слiди слiз, i переодяглася, щоб вибачитися за запiзнення.