Марія (Український)

Домашнi птахи галасували, отримуючи свою ранкову порцiю; на пальмах неподалiк, яких не торкнулася сокира господарiв, шумно гойдалися в пiдвiсних гнiздах оропендоли, i серед цього приемного гомону iнодi можна було почути пронизливий крик ловця птахiв, який зi свого мангалу, озброiвшись рогаткою, вiдганяв голодних какаду, що пурхали над кукурудзяним полем.

Собаки Антiохii своiм гавкотом попередили його про мiй прихiд. Майо, наляканий ними, похмуро пiдiйшов до мене. Хосе вийшов привiтати мене з сокирою в однiй руцi i капелюхом в iншiй.

Маленька оселя свiдчила про працьовитiсть, ощадливiсть i чистоту: все було по-простому, але зручно влаштовано, i все на своiх мiсцях. У вiтальнi цього будиночка, iдеально пiдметенiй, з бамбуковими лавками, вкритими очеретяними циновками i ведмежими шкурами, з деякими iлюмiнованими паперовими гравюрами iз зображенням святих, прикрiпленими апельсиновими колючками до небiлених стiн, праворуч i лiворуч були спальнi Йосиповоi дружини i дiвчаток. Кухня, зроблена з очерету i з дахом з листя тiеi ж рослини, була вiдокремлена вiд будинку невеликим городом, де петрушка, ромашка, пеннiроял i базилiк змiшували своi аромати.

Жiнки виглядали бiльш охайно одягненими, нiж зазвичай. На дiвчатах, Люсii i Трансiто, були спiдницi з фiолетового сарсену i дуже бiлi сорочки з мереживними халатами, отороченими чорною тасьмою, пiд якою вони ховали частину своiх вервиць, а також чотки з скляних лампочок опалового кольору. Густi коси кольору реактивного лiтака грали на iхнiх спинах при найменшому русi босих, обережних, неспокiйних нiг.

Вони заговорили зi мною з великою сором'язливiстю, i тiльки iхнiй батько, помiтивши це, пiдбадьорив iх, кажучи: "Хiба Ефраiм не така ж дитина, адже вiн прийшов зi школи мудрий i дорослий?". Тодi вони ставали веселiшими i усмiхненiшими: вони дружно пов'язували нас спогадами про дитячi iгри, сильнi в уявi поетiв i жiнок. З вiком фiзiономiя Жозе дуже змiнилася: хоча вiн не вiдростив бороду, його обличчя мало щось бiблiйне, як майже у всiх вихованих старих людей у краiнi, де вiн народився: рясна сивина вiдтiняла широке, пiдсмажене чоло, а усмiшки виказували душевний спокiй. Луiза, його дружина, щасливiша за нього в боротьбi з роками, зберегла у своему вбраннi щось вiд античноi манери, а ii постiйна життерадiснiсть давала зрозумiти, що вона задоволена своею долею.

Хосе повiв мене до рiчки, розповiв про своi посiвнi роботи та полювання, а я занурився в глибоку заводь, з якоi вода спадала невеличким водоспадом.