Марія (Український)

Повернувшись, ми застали провокацiйний обiд, накритий на единому столi в будинку. Кукурудза була скрiзь: i в супi з соринками, що подавався в глазурованому глиняному посудi, i в золотих зернятах, розкиданих на скатертинi. Єдиний столовий прибор був перекреслений над моею бiлою тарiлкою i облямований синiм.

Майо сидiв бiля моiх нiг з уважним виглядом, але бiльш скромним, нiж зазвичай.

Хосе лагодив волосiнь, а його доньки, розумнi, але сором'язливi, дбайливо прислужували менi, намагаючись вгадати в моiх очах, чого менi бракуе.

Вони стали набагато гарнiшими i з маленьких дiвчаток, якими були ранiше, перетворилися на професiйних жiнок.

Випивши склянку густого пiнистого молока, десерт того патрiархального обiду, ми з Жозе вийшли оглянути фруктовий сад i хмиз, який я збирала. Вiн був вражений моiми теоретичними знаннями про посiв, i за годину ми повернулися до будинку, щоб попрощатися з дiвчатами i моею матiр'ю.

Я почепив на пояс ножа для кущiв, який я привiз йому з королiвства, на шию Трансiто i Луiзi – дорогоцiннi чотки, а Луiзi в руки – медальйон, який вона замовила у моеi матерi.

Я звернув за рiг гори, коли, за спостереженнями Хосе за сонцем, був полудень.

Роздiл X

Коли я повернувся, а я повертався повiльно, образ Марii повернувся до моеi пам'ятi. Цi усамiтнення, його тихi лiси, його квiти, його птахи i його води, чому вони говорили менi про неi? Що було вiд Марii у вологих тiнях, у вiтерцi, який ворушив листя, у дзюркотiннi рiчки? Було те, що я бачив Едем, але ii не було; було те, що я не мiг перестати любити ii, навiть якщо вона не любила мене.

І я вдихнув пахощi букета польових лiлiй, який склали для мене дочки Йосипа, думаючи, що, можливо, вони заслуговують на те, щоб до них доторкнулися губи Марii: так моi героiчнi рiшення цiеi ночi були ослабленi за такi короткi години.

Щойно я повернулася додому, я пiшла до маминоi кiмнати для шиття: Марiя була з нею, моi сестри пiшли до ванноi кiмнати. Вiдповiдаючи на мое привiтання, Марiя опустила очi до шиття. Мама дуже зрадiла моему поверненню; вдома злякалися моеi затримки i саме тодi послали за мною.

Я розмовляла з нею, розмiрковуючи про успiхи Йосипа, а Мей вичищала моi сукнi вiд бур'янiв, що причепилися до них.

Мерi знову пiдняла очi й зупинила iх на букетику лiлiй, який я тримав у лiвiй руцi, а правою спирався на рушницю: менi здавалося, що я зрозумiв, що вона хоче iх, але невизначений страх, певна повага до моеi матерi та моiх намiрiв на вечiр, заважали менi запропонувати iх iй.