Марія (Український)

Ця худорлява постать; цi рiденькi, довгi бакенбарди, що пасували до найзанедбанiшого волосся, яке я коли-небудь бачив; цей жовтуватий колiр обличчя, що лущився на сонячному узбiччi; комiр сорочки, безнадiйно заправлений пiд лацкани бiлого жилета, кiнчики яких ненавидiли один одного; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки; руки, ув'язненi в комiрах сорочки, руки.

......; руки, вчепленi в рукави синього плаща, шаровари з широкими кордованими петлями, чоботи з полiрованоi оленячоi шкiри – все це було бiльш нiж достатньою причиною для пiднесення ентузiазму Чарльза.

В однiй руцi Емiгдiо нiс пару вухатих шпор, а в iншiй – громiздкий пакунок для мене. Я поспiшив розвантажити його вiд усього, на мить зупинившись, щоб суворо поглянути на Карлоса, який, лежачи на одному з лiжок у нашiй спальнi, кусав подушку i плакав, чим ледь не викликав у мене найнедоречнiшого збентеження.

Я запропонував Емiгдiо сiсти в маленькiй вiтальнi, i коли вiн вибрав пружинний диван, бiдолаха, вiдчуваючи, що тоне, щосили намагався знайти щось, за що можна було б зачепитися в повiтрi; але, втративши всяку надiю, вiн зiбрався з силами i, коли пiднявся на ноги, сказав:

–Що за чортiвня! Цей Карлос не може прийти до тями, а тут ще й зараз! Не дивно, що вiн смiявся на вулицi з того, що збираеться мене вiдлупцювати.

І тебе теж? Ну, якщо цi люди такi ж дияволи, то що ти думаеш про те, що вони зробили зi мною сьогоднi?

Карлос вийшов з кiмнати, скориставшись цiею щасливою нагодою, i ми обидва змогли посмiятися вiд душi.

–Що, Емiгдiо! сказав вiн нашому вiдвiдувачевi, – сiдай у це крiсло, яке не мае пастки. Це необхiдно, щоб ви тримали повiдець.

Так, – вiдповiв Емiгдiо, пiдозрiло сiдаючи, наче боявся черговоi невдачi.

–Що вони тобi зробили? -вiн засмiявся бiльше, нiж Карлос запитав.

–Ти бачив? Я збирався не казати iм.

–Але чому? наполягав непримиренний Карлос, обiймаючи його за плечi, – скажи нам.

Емiгдiо нарештi розлютився, i ми ледве змогли його заспокоiти. Кiлька келихiв вина i кiлька сигар затвердили наше перемир'я. Щодо вина, то наш земляк зауважив, що помаранчеве вино з Буги було кращим, а зелене анiсете з розпродажу в Папоррiнi – гiршим.