Марія (Український)

Очiкуючи побачити його зсередини будинку, я поступився мiсцем i почув, як вiн кричить на мене, перестрибуючи через паркан у двiр:

–Нарештi, дурню! Я вже думала, що ти покинув мене чекати на тебе. Сiдай, я йду. І вiн почав мити закривавленi руки в канавi на подвiр'i.

–Що ви робили? -запитав я його пiсля наших привiтань.

–Оскiльки сьогоднi день забою, а батько рано встав, щоб пiти на вигiн, я роздавала чорним пайки, що е рутинною роботою, але зараз я не зайнята. Моя мати дуже хоче вас побачити; я скажу iй, що ви тут.

–Чото! крикнув вiн, i незабаром з'явився напiвоголений маленький чорнявий чоловiчок з симпатичними кишмишами i сухою, вкритою шрамами рукою.

–Вiдведи коня до каное i почисти менi щавелеве корiння.

І, звернувшись до мене, помiтивши мого коня, додав:

–Каррiзо з ретинто!

–Як у того хлопця так зламалася рука? -запитав я.

–Вони такi грубi, такi грубi! Вiн годиться тiльки для того, щоб доглядати за кiньми.

Незабаром почали подавати обiд, а я з донною Андреа, матiр'ю Емiгдiо, яка ледь не залишила свою хустку без бахроми, протягом чвертi години розмовляли наодинцi.

Емiгдiо пiшов одягнути бiлий пiджак, щоб сiсти за стiл; але спочатку вiн представив нам чорношкiру жiнку, прикрашену пастушою накидкою з хусткою, з гарно вишитим рушником, що звисав з однiеi з ii рук.

Їдальня слугувала нам iдальнею, обстановка якоi зводилася до старих диванiв з коров'ячоi шкiри, кiлькох вiвтарних образiв iз зображенням святих з Кiто, розвiшаних високо на не дуже бiлих стiнах, i двох маленьких столикiв, прикрашених вазами з фруктами i гiпсовими папугами.

По правдi кажучи, в обiдi не було нiякоi пишноти, але мати i сестри Емiгдiо знали, як його влаштувати. Суп з коржiв, приправлений свiжою зеленню з городу, смаженi подорожники, м'ясний фарш i пончики з кукурудзяного борошна, чудовий мiсцевий шоколад, кам'яний сир, молочний хлiб i вода, яку подавали у великих старих срiбних глечиках, не залишали бажати нiчого кращого.

Коли ми обiдали, я побачив, як одна з дiвчат зазирнула у напiввiдчиненi дверi; ii миле личко, освiтлене чорними, як шамбiмбе, очима, свiдчило про те, що те, що вона приховуе, мае бути дуже гармонiйним з тим, що вона показуе.

Я попрощався з панi Андреа об одинадцятiй годинi, бо ми вирiшили поiхати до дона Ігнасiо на вигони, де вiн виступав на родео, i скористатися поiздкою, щоб скупатися в Амаiме.