Марія (Український)

Коли ii коси були закрученi за спину, звiдки вони котилися, коли вона нахилялася, щоб прислужитися, я милувався нижньою частиною ii апетитно вивернутих рук, i ii руками, наманiкюреними, як у королеви.

Коли вечеря закiнчилася, раби пiдняли скатертини, один з них прочитав молитву "Отче наш", а iхнi господарi завершили молитву.

Пiсля цього розмова стала конфiденцiйною мiж мною i моiми батьками.

Марiя взяла на руки дитину, що спала у неi на колiнах, i моi сестри пiшли за нею до покоiв: вони дуже любили ii i змагалися за ii солодку ласку.

Опинившись у вiтальнi, батько поцiлував доньок у чоло, коли виходив. Мама хотiла, щоб я побачила кiмнату, яку вiдвели для мене. Моi сестри i Марiя, вже менш сором'язливi, хотiли побачити, яке враження справляе на мене ретельнiсть, з якою вона була прикрашена. Кiмната знаходилася в кiнцi коридору в переднiй частинi будинку; едине вiкно в нiй було заввишки з зручний стiл; i в цю мить крiзь нього, з вiдчиненими стулками i гратами, пробивалися квiтучi гiлки трояндових кущiв, щоб закiнчити прикрашати стiл, на якому красива синя порцелянова ваза заклопотано тримала в своему склi лiлii i лiлеi, гвоздики i фiолетовi рiчковi дзвiночки.

Завiси на лiжку були з бiлоi марлi, прив'язанi до стовпчикiв широкими рожевими стрiчками; а бiля узголiв'я лiжка, в материнському вбраннi, стояла маленька Долороза, яка служила менi для вiвтарiв, коли я була дитиною. Кiлька мап, зручнi сидiння i гарний туалетний набiр доповнювали труа.

–Якi гарнi квiти! -вигукнула я, побачивши всi квiти з саду i вазу, що стояла на столi.

Марiя пам'ятае, як вони тобi подобалися, – зауважила мама.

Я пiдняв очi, щоб подякувати йому, i його очi, здавалося, не могли витримати мого погляду цього разу.

Марiя, – сказала я, – збереже iх для мене, бо в кiмнатi, де ти спиш, вони дуже шкiдливi.

–Це правда? -Вiн вiдповiв: "Я замiню iх завтра.

Який милий у нього був акцент!

–Скiльки iх там?

–Їх багато, i вони будуть поповнюватися щодня.

Пiсля того, як мама обiйняла мене, Емма простягнула менi свою руку, а Марiя, залишивши мене на мить зi своею, посмiхнулася, як у дитинствi посмiхалася менi: ця ямочка була посмiшкою дитини мого дитинства, яка здивовано дивиться на дiву Рафаеля.

Роздiл IV

Я спав спокiйно, як колись у дитинствi засинав пiд одну з чудових казок про раба Петра.