Марія (Український)

Були лише двi очеретянi флейти, iмпровiзований барабан, двi альфандоки i бубон; але тонкi голоси негрiв так майстерно iнтонували бамбукос; у iхнiх пiснях було таке проникливе поеднання меланхолiйних, радiсних i свiтлих акордiв; вiршi, якi вони спiвали, були такi нiжно-простi, що найвченiший дилетант слухав би цю напiвдикунську музику в екстазi. Ми увiйшли до кiмнати в капелюхах i капелюхах. Ремiгiя i Бруно в цей час танцювали: вона, одягнена в сине болеро, тумбадiлло з червоними квiтами, бiлу сорочку, вишиту чорним, а також чокер i сережки з рубiнового скла, танцювала з усiею м'якiстю i грацiею, яких можна було очiкувати вiд ii кiмбрадорськоi статури.

Бруно, з накинутими на плечi нитяними полотнищами руани, у яскравих бриджах-ковдрах, розправленiй бiлiй сорочцi та новому кабiбланко на талii, вистукував ногами iз захопленням i вправнiстю.

Пiсля цiеi руки, а саме так селяни називають кожну частину танцю, музиканти заграли свое найкрасивiше бамбуко, бо Хулiан оголосив, що це для господаря. Ремiгiя, пiдбадьорена чоловiком i капiтаном, нарештi зважилася потанцювати кiлька хвилин з моiм батьком: але потiм вона не наважувалася пiдняти очi, i ii рухи в танцi були менш спонтанними.

Наприкiнцi години ми вийшли на пенсiю.

Батько був задоволений моею увагою пiд час вiдвiдин маетку, але коли я сказав йому, що хочу вiдтепер роздiляти його втому, залишаючись поруч, вiн майже з жалем вiдповiв, що змушений пожертвувати власним благополуччям заради мене, щоб виконати обiцянку, яку вiн дав менi ранiше, вiдправити мене до Європи, щоб закiнчити медичнi студii, i що я повинен вирушити в дорогу не пiзнiше, нiж через чотири мiсяцi.

Коли вiн говорив зi мною про це, його обличчя набуло урочистоi серйозностi без манiрностi, яку можна було помiтити в ньому, коли вiн приймав безповоротнi рiшення. Це сталося ввечерi, коли ми поверталися в сьерру. Починало сутенiти, i якби це не було так, я б помiтив, якi емоцii викликала у мене його вiдмова. Решту шляху ми проiхали в мовчаннi; як би я був радий знову побачити Марiю, якби звiстка про цю подорож не стала в той момент мiж нею i моiми надiями!

Роздiл VI

Що сталося за цi чотири днi в душi Марii?

Вона саме збиралася поставити лампу на один зi столикiв у вiтальнi, коли я пiдiйшов привiтатися з нею; i я вже був здивований, що не побачив ii посеред сiмейного гурту на сходах, з яких ми щойно зiйшли.

Вiд тремтiння ii руки свiтильник засвiтився, i я подав iй руку допомоги, менш спокiйний, нiж менi здавалося.