Мацюсеві пригоди

Так-бо снiдав великий дiд Мацюся, лагiдний король Юлiуш Доброзичливий. По тому Мацюсь йшов до тронноi зали, де було дуже холодно, i приймав мiнiстрiв. У троннiй залi не було грубки, бо прабабуся короля Мацюся, мудра Анна Побожна, коли ще була маленька, мало не вчадiла, i на вiдзнаку ii щасливого спасiння було ухвалено ввести до палацового церемонiалу положення, за яким заборонялося на п’ятсот рокiв мати в троннiй залi грубу.

Сидiв Мацюсь на тронi й цокотiв зубами вiд холоду, а мiнiстри розповiдали йому про подii в усiй державi.

Це було дуже неприемно, бо чомусь звiстки надходили тiльки невеселi.

Мiнiстр iноземних справ повiдомляв, хто сердиться й хто хоче дружити з iхньою державою, а Мацюсь майже нiчого з цього не розумiв.

Вiйськовий мiнiстр перелiчував, скiльки фортець зруйновано, скiльки гармат зiпсовано так, що з них зовсiм не можна стрiляти, i скiльки солдатiв хворiе.

Мiнiстр шляхiв сполучення доводив, що треба купити новi паровози.

Мiнiстр освiти скаржився, що дiти погано вчаться, спiзнюються до школи, що хлопчаки потай курять i виривають аркушi з зошитiв.

Дiвчатка ображаються й сваряться, хлопчаки б’ються, кидаються камiнням i вибивають шибки.

А мiнiстр фiнансiв усе сердився й одно казав, що немае грошей, що вiн не хоче купляти нi нових гармат, анi машин, бо все це страшенно дорого коштуе.

Потiм Мацюсь iшов у парк i цiлу годину мiг бiгати й гратися. Та одному йому було не дуже весело. Тому вiн досить охоче брався до урокiв. Учився Мацюсь добре, вiн знав, що без науки важко бути королем.

Швидко навчився вiн пiдписувати свое iм’я з дуже довгою карлючкою. Крiм того, Мацюсь мусив учити французьку й iншi мови, щоб мати можливiсть розмовляти з iноземними королями, коли поiде до них з вiзитом. Мацюсь учився б ще охочiше й краще, якби мiг ставити рiзнi питання, що спадали йому на думку.

Довгий час розмiрковував Мацюсь над тим, чи можна винайти таке збiльшувальне скло, яке б на великiй вiддалi запалювало порох. Коли б Мацюсь винайшов таке скло, то оголосив би вiйну всiм королям i напередоднi битви висадив би в повiтря всi ворожi пороховi склади.

І виграв би вiйну, бо тiльки в нього лишився б порох. Отодi вiн зразу став би великим королем, хоч зараз дуже маленький. Та вчитель, на жаль, лише знизав плечима, почувши про це, скривився й нiчого йому не вiдповiв.

Іншого разу Мацюсь запитав, чи не можна зробити так, щоб батько, вмираючи, передавав синовi свiй розум. Його батько Стефан Розумний був дуже мудрий.