Мацюсеві пригоди

У доволi короткi перерви мiж кровопролитними вiйнами Януш Корчак встиг здiйснити справу, що стала поворотною в iсторii людства, i передовсiм – тiеi частини людства, яку становлять дiти. Щоб зрозумiти суть здiйсненого ним, треба взяти до уваги, що вислiв «права дитини», який нинi нiкого не дивуе, у тi часи мiг сприйматись радше як дотеп або чиесь дивацтво. Щоправда, у 1923 роцi Лiга Нацiй зробила першу спробу заявити про права дитини у так званiй Женевськiй конвенцii, але то був лише заклик нагодувати голодних дiтей i взути босих.

Корчак напише згодом, що «женевськi законодавцi поплутали обов’язки з правами».

Про якi права дитини могла йти мова, коли у свiтi дорослих вважалося нормальним, що геть усi важливi справи, нiкого не питаючи, вирiшуе цар, iмператор або купка мiнiстрiв? Спроби змiнити стан речей приводили до кривавих революцiй, вiд яких ситуацiя нерiдко лише погiршувалася. Якщо дорослi не можуть по-людськи налагодити життя, то де вже дiтям!.. Так мiркують усi дорослi. Майже всi. Але Корчак розумiв, що справедливе, чесне життя могли б налагодити саме дiти, якi гостро вiдчувають справедливiсть i несправедливiсть, якi здатнi вчитись, мiняти i вдосконалювати своi погляди.

Дiти, з яких, зрештою, й виростають згодом дорослi…

Якби Януш Корчак був великим ученим-педагогом чи фiлософом, напевне, вiн би зумiв детальнiше обгрунтувати своi теорii, став би професором, а то й академiком i залишив би нам грубезнi томи наукових праць. Але вiн був тiльки лiкарем, фронтовиком, який, замiсть довго мудрувати, звик швидко дiяти.

Вiн знайшов тих, хто подiляв його погляди, знайшов заможних людей, ладних фiнансувати добру справу, i переконав iх у тому, що справа добра. Ще до Першоi свiтовоi група польського Товариства допомоги сиротам зумiла зiбрати кошти на зведення i обладнання за тогочасними стандартами «Дому сирiт» для еврейських дiтей. У 1920 роцi Януш Корчак став директором «Дому» i почав запроваджувати своi принципи спершу в «Домi сирiт», а згодом – у сиротинцi для польських дiтей «Наш дiм».

Принципи були такi: по-перше, спiльне керiвництво. Сиротинцем керувала виборна рада самих вихованцiв на засадах, якi визначав колегiйний суд, знову ж таки з самих вихованцiв «Дому». За угодою, яку укладали дiти з вихователями, дорослi теж брали участь у керiвництвi, але мали, нарiвнi з дiтьми, беззаперечно виконувати всi приписи дитячого керiвництва. Сам Корчак у ролi суддi нiколи не виступав, але був секретарем суду – приймав позови, заяви.