Мацюсеві пригоди

Може, якось i вiд кулi врятуюсь. Адже стiльки iх бiля мене дзижчало».

З апетитом з’iв Мацюсь вечерю, досить-таки смачну, бо приречених на смерть годують добре: такий уже закон. А Мацюсь вважався приреченим на смерть. Згодом сiв вiн бiля вiкна й задивився на небо, де шугали лiтаки: «Нашi це чи ворожi?» – подумав Мацюсь. Аж раптом як гуркнуть одразу три бомби – i всi поблизу Мацюсевоi в’язницi.

Що було потiм, Мацюсь не пам’ятае. Бо знову сипонув град бомб. Одна влучила в хату – аж земля задвигтiла. Якийсь стогiн, крики, хурчання.

Хтось пiдхопив Мацюся, але голова хлопчини впала на груди. Опiсля щось нестерпно деренчало, а коли, нарештi, Мацюсь опритомнiв, то побачив, що лежить на широкому лiжку в якiйсь гарно вмебльованiй кiмнатi.

Роздiл тринадцятий

– Як почуваете себе, ваша королiвська величнiсть? – вiддаючи честь, запитав Мацюся той самий старий генерал, який взимку приколов йому на груди медаль за висадження в повiтря порохових складiв.

– Я Томек Палюх, Вирвидуб, звичайний солдат, пане генерал, – вигукнув Мацюсь i схопився з лiжка.

– Авжеж! – засмiявся генерал. – Зараз переконаемося. Гей, там, покликати сюди Фелека!

Увiйшов Фелек у мундирi льотчика.

– Скажи, Фелеку, хто це?

– Це його королiвська величнiсть, король Мацюсь Перший.

Мацюсь не мiг далi опиратися. Та й взагалi тепер це було непотрiбно. Навпаки, вiйськова обстановка вимагала, щоб голосно на все вiйсько, на всю краiну заволати, що король Мацюсь живий i перебувае на фронтi.

– Ваша королiвська величнiсть уже може брати участь в розмовах?

– Можу, – вiдповiв Мацюсь.

І генерал розказав, як замiсть Мацюся зробили ляльку, як вона щодня iздила в машинi по столицi, як старший мiнiстр пiд час аудiенцii навiть садовив цю ляльку на трон i як вона, коли смикали за шнурок, кивала головою й вiддавала честь. До машини ляльку вносили на руках, бо король Мацюсь – так писали в газетах – дав слово, що нога його доти не ступить на землю, доки земля ця не буде звiльнена вiд останнього ворожого солдата.

І довго цей фокус удавався, i люди цьому вiрили, хоча й дивувалися, що король Мацюсь завжди однаково сидить на тронi i в каретi, нiколи не посмiхнеться й нiчого не скаже, тiльки iнодi кивне головою та вiддасть честь. У декого, щоправда, виникла пiдозра, а дехто навiть знав про зникнення короля Мацюся.

Ворог теж почав про дещо здогадуватися, поiнформований своiми шпигунами, але вдавав, що це його не обходить.