Мацюсеві пригоди

Вам я можу сказати правду: коли вони спробують зробити так, щоб все було, як i досi, я накажу iх – сто тисяч чортiв! – заарештувати. Але це таемниця.

– Слухаю, ваша королiвська величнiсть, – вклонився мiнiстр.

Мацюсь зняв корону i вийшов у палацовий сад. Вiн так давно тут не був.

– Ой, справдi, – похопився вiн, – я зовсiм забув про Фелека!

Мацюсь свиснув i зразу ж почув, як закувала зозуля.

– Мерщiй, Фелеку, не бiйся. Тепер я справжнiй король, i менi не треба нi перед ким виправдовуватися.

– Еге ж, а що скаже мiй батько?

– Скажи батьковi, що ти королiвський фаворит i я забороняю навiть торкатися тебе хоча б одним пальцем.

– Коли б ваша величнiсть зволили це написати…

– Охоче, ходiмо до мого кабiнету.

Фелек не став чекати, щоб йому двiчi повторювали.

– Пане державний секретар, прошу вас написати, що я призначаю Фелека своiм фаворитом.

– Ваша величнiсть, при дворi досi не було такоi посади.

– Досi не було, тепер буде. Така моя королiвська воля.

– Може, ваша королiвська величнiсть, вiдкладете написання такого документу до засiдання ради мiнiстрiв? Чекати недовго, а все ж буде дотримано формальностi.

Мацюсь ладен був поступитися, але Фелек непомiтно смикнув його за рукав.

– Я вимагаю, щоб документ було написано негайно, хай йому чорт! – гримнув Мацюсь.

Секретар почухав потилицю й написав два документи. На одному було написано:

«Я, король Мацюсь, невiдхильно вимагаю, щоб негайно написано й на пiдпис подано, а пiсля цього скрiплено печаткою та вручено менi документ про призначення Фелека придворним королiвським фаворитом.

У разi невиконання моеi волi i мого категоричного наказу винного буде пiддано якнайсуворiшому покаранню. Що й ставлю до вiдома пана державного секретаря й власним своiм пiдписом стверджую».

Секретар пояснив, що лише пiсля пiдписання цього паперу вiн матиме право видати той, другий. Мацюсь пiдписав, пiсля чого секретар видав скрiплене печаткою призначення Фелека фаворитом.

Мацюсь i Фелек пiшли в королiвську вiтальню, розглядали iграшки, книжки, розмовляли, згадували своi военнi пригоди; потiм вкупi обiдали. Згодом вийшли разом у сад, куди Фелек покликав з двору своiх ровесникiв, i чудово там розважалися аж до засiдання ради мiнiстрiв.

– Я мушу йти, – сумно сказав Мацюсь.

– Коли б я був королем, я б нiколи нiчого не мусив.

– Не розумiеш ти цього, мiй Фелеку: ми, королi, не завжди можемо робити те, що нам бажаеться.