Мацюсеві пригоди

Мацюсевi було дуже приемно, що королiвський посол не розмовляе з ним iноземною мовою. Щоправда, Мацюсь уже знав кiлька iноземних мов, проте завжди приемнiше розмовляти рiдною.

Важко змалювати прийом, влаштований Мацюсевi. В столицю iноземноi краiни вiн в’iжджав не як переможець мiста, фортець i мурiв, а як переможець сердець усього народу. Старий сивий король цiеi держави зi своiми дорослими дiтьми й онуками чекав його на вокзалi. Тут було стiльки зеленi й квiтiв, наче це був чудовий сад, а не залiзнична станцiя.

З гiлочок i квiтiв було сплетено напис: «Ласкаво просимо, довгожданий юний друже!» Мацюся привiтали чотирма довгими промовами, у яких його названо добрим, мудрим та бойовим королем i пророковано, що вiн пануватиме так довго, як не панував iще жоден король. На срiбнiй тацi йому пiднесли хлiб i сiль. На груди почепили найвищий орден Лева з величезним дiамантом. Старий король поцiлував його так сердечно, що Мацюсевi пригадалися його покiйнi батьки, i сльози набiгли йому на очi. Оркестр, знамена, трiумфальнi арки. На балконах килими й прапори.

В машину Мацюся внесли на руках. Вулицi заполонило стiльки людей, що, здавалося, вони з’iхалися сюди з усього свiту. Оскiльки учнiв вiдпустили зi шкiл на три днi, – дiти усi теж були на вулицi. Так Мацюся ще нiколи не вiтала навiть його власна столиця.

На майданi перед королiвським палацом зiбрався величезний натовп. Люди не хотiли розходитися, вимагали, щоб Мацюсь вийшов на балкон.

– Хай вiн нам що-небудь скаже! – кричав натовп.

Уже було надвечiр, коли Мацюсь нарештi з’явився на королiвському балконi.

– Я ваш друг! – гукнув вiн.

Пролунав гарматний салют. Спалахнули фейерверки та бенгальськi вогнi. Ракети розсипалися в небi червоними, синiми та зеленими зiрочками. Було дуже гарно.

І почалися бали, вистави, поiздки за мiсто, у високi гори та величнi замки в старих лiсах; полювання, огляди вiйськ, знову врочистi обiди, знову театри.

Онуки й онучки старого короля забажали вiддати Мацюсевi усi своi iграшки. І вiн став власником двох чудових коней, маленькоi гармати зi справжнього срiбла i нового кiнематографа з дуже цiкавими картинками.

Та ось настало найцiкавiше: весь двiр поiхав на автомобiлях до моря, де було влаштовано морський бiй. Вперше в життi Мацюсь плив на адмiральському кораблi, названому на честь юного гостя його iм’ям.

Так протягом десяти днiв шанували Мацюся, i вiн охоче лишався б i далi, якби не мав iхати до другого короля, того самого, якого вiн звiльнив з полону.