Митькозавр iз Юрківки

 – Певне ж, у лiсi. Це просто так говориться, коли хто не дуже вихований.

– То я, по-твоему, не дуже вихований? – засмутився Бурмосик.

– Нi-нi-нi! Це я спершу так подумала, – вiдповiла Люська. – А тепер бачу, що ти дуже навiть чемний. Слухай, – насторожилась вона, – а ти тут поблизу нiкого не стрiчав? – i глянула довкола.

– А тут нiкого бути не може, бо цю галяву знаемо тiльки я i мiй друг Буцик.

– А тепер, виходить, i я знаю вашу галявку?

– Виходить, що так. Але як же ти тут опинилася?

Тодi Люська вийшла з-за куща i розповiла Бурмосиковi все-все: i про цукрового пiвника, i про велику кулю, i про хитрого Толябуна.

– Аби ти знав, – закiнчило зайча, – як вiн ревiв од лютi, коли я показала йому язика. Люба матуся, якби вона не навчила мене так прудко бiгати… Люба матуся, – повторила Люська i заплакала.

– Ну, не треба, – розгублено мовив Бурмосик, пiдступаючи до неi. – Перестань-бо!

Та Люська не вгамовувалась.

– Лю-ю-ба-ба…

– Яка баба? – спитав Бурмосик.

– Лю-лю-ба-ба ма-ма-туся, – проривалися крiзь плач Люсьчинi слова.

 – Д-де-де ти-ти те-те-пер?

– Та де ж, як не в вашому лiсi, – запевнив ii Бурмосик. – Чекае на свою донечку.

– А до-до-донечка д-де-де? – схлипнула Люська.

– Та де ж, як не в нашому лiсi, – одказав Бурмосик.

– А ма-матуся ж не-не знае, що лi-лiс цей тут i що я-я-я в ньому.

– Та й справдi! – вигукнув спантеличено Бурмосик.

– А я цi-цiлий д-день б-бiгала куди очi ба-ба-бачать i не знаю, д-де мiй лiс.

– Та й то правда! – ще бiльш спантеличено вигукнув Бурмосик.

 – От халепа!

Вiн пiдiйшов до дiвчинки й погладив ii по голiвцi, – одне вушко в Люськи опустилося на лоба, друге стирчало.

– Знаеш що, – мовив Бурмосик. – Я саме збирався на косовицю до Буцика – помогти йому запасатися сiном на зиму. Ходiмо й розповiмо йому все-все. Може, вiн зарадить твоему лиховi. А поки що вiзьми-но пiдкрiпися трохи. – І песик простягнув Люсьцi кошик iз суницями.

Роздiл III

А тим часом Толябун, наморившись од цiлоденноi гонитви за Люською, хропiв у гущавинi, аж гай гудiв.

Йому снилася повна жахiв подорож на повiтрянiй кулi, коли вiн, здавалося, щомитi мiг випасти з кошика, розбитися об стрiмкi скелi, потонути в океанських хвилях або ж просто наштрикнутися на гiлки дерев. Та куля щасливо приземлилась, i ось вiн женеться за тим куцохвостиком, а ось уже зайча показуе йому з-за дерев язика. Рикнувши вiд образи, лев здригнувсь увi снi й розплющив очi.