Митькозавр iз Юрківки

– Ой, – додала вона по хвильцi, затремтiвши дужче, – менi здаеться, я навiть знаю, на кому оте он бачила.

– Ой, – прошепотiла вона, тремтячи вже так, що й усi задрижали, – менi здаеться, там – Толябун!

Тiльки-но Мавпочка вимовила це iм'я, як усiх мов вiтром здмухнуло з галявини, а в навколишнiх кущах зашурхотiло: то тремтiли звiрятка.

– Це таки лев, – сказало Жирафеня. Воно ж було найвище й побачило, хто лежить у кошику. – Але чому вiн тодi не вискочив зi своеi засiдки й не кинувся на нас?

– Або чому ж вiн тодi не реве, як завжди, – задумливо промурмотiв Бегемотик.

– Менi здаеться, – втрутивсь у розмову маленький Носорiг, який любив усякi подвиги, – цей вiдважний незнайомець вступив у смертельний двобiй з Толябуном, i вони обидва загинули.

– Правильно! – пiдхопив Бегемотик i гiрко заридав. – Такий хоробрий дядечко – i загинув.

– Але як же вони могли битись, якщо дядечко тут, а лев аж он де, – засумнiвалося Жирафеня.

– Я знаю, – вигукнув Носорiг. – Вiн помер од ран.

– Але щось я не бачу на ньому ран, – заперечило Жирафеня й пiдбiгло до Буртiуса.

Всi поспiшили за ним. Справдi, на незнайомцевi не було не те що ран, а бодай маленькоi подряпини.

– Таемнича смерть, – прошепотiв маленький Носорiг. Вiн любив читати рiзнi пригодницькi книжки.

Та тiльки-но вiн мовив цi слова, як Буртiус розплющив очi, звiвся на лiктях i голосно чхнув.

– Будьте здоровi! – гукнули всi.

– Дякую, дякую, друзi! – вiдповiв дослiдник i вже нацiлився схопити до рук свiй щоденник, аби мерщiй записати кiлька нових вiдкриттiв, коли побачив затиснутий у правицi недоiдений пирiжок.

– А де це, – стурбовано запитав Буртiус, – величезний звiр з чотирма лапами, довгим хвостом i жадiбними очима?

– Вiн там, – вiдказали всi хором, одразу ж здогадавшися, про кого йдеться. – У кошику, прив'язаному до тiеi штуки.

– Та штука, – поважно мовив Буртiус, – зветься повiтряною кулею, i я прилетiв на нiй дослiджувати вашi краi. І вже, мабуть, немало дослiдив би, якби не мое вiдкриття номер чотири.

– А що це за вiдкриття? – поцiкавився Бегемотик.

– Отой же звiр, – вiдказав Буртiус. – Вiн так мене налякав, що я знепритомнiв з переляку, точнiше, е-е-е, заснув з несподiванки! От я йому зараз покажу, – рiшуче вигукнув хоробрий дослiдник, кинувшись до своеi повiтряноi кулi.

– Не ходiть туди, – загукали звiрятка. – Вiн вас з'iсть.

– З'iсть? – здивувався Буртiус. – Що ж це за цабе таке?

– Це лев Толябун, – пискнула маленька Зебра.