Митькозавр iз Юрківки

І вже коли на обрii засiрiв свiтанок, натрапила на Суничну галявину. На неi вiйнуло запахом стиглих суниць…

Звiдси дорога вже була знайома, i Люська побiгла чимдуж, пам’ятаючи слова лева «на свiтаннi». Ще трохи, ще – i зайча мало не зiткнулося зi своiми друзями.

– Люсю! Люсько! – закричали вони й кинулись обiймати та цiлувати ii. – Де ж ти ходила?

– Пробач, пробач, Люсюню, – лопотiв Бурмосик, шморгаючи носом. – Це все я… Я хотiв пожартувати…

– Вибач йому, я нiчого не знав, – мимрив Буцик.

– А я й не сердилася зовсiм, – розчулено вiдповiла Люська.

 – А ви, бiдолашнi, мабуть, цiлу нiч не спали?

– То пусте! Дрiбницi! – кричали в один голос Буцик iз Бурмосиком.

– Люсь, я забув тобi сказати найголовнiше, – мовив Буцик. – Пiслязавтра ми йдемо шукати твою маму.

– Як добре, – зрадiла Люська, але враз наморщила лобика. – Стривайте: адже зараз на нас мають напасти Толябун iз Вовком.

Друзi кинулися стежкою до хати й зачинили дверi.

– Як же ми будемо боронитися? В нас немае нiякоi зброi, – стривожився Бурмосик.

– Я знаю, з чого ми зробимо зброю: з Буцикових рогiв, – мовила Люська.

– Тобто як це з моiх рогiв? – обурився Буцик. – Зрiжете iх, чи що?

– Та нi! Ми прив’яжемо до твоiх рiжок гуму й матимемо рогатку. Варто буде лише повернути голову й подивитись на лева чи Вовка, як тi опиняться на прицiлi.

– Якось воно несподiвано, – почухав потилицю Буцик.

Гуми не знайшли, тож прив’язали Бурмосикiв пружинний еспандер, з яким вiн робив ранкову зарядку.

І тут знадвору почулося: «Болотяник! Болотяник вибрався iз трясовини! Здавайтесь усi!» – i дикий Толябунiв рев. За мить у дверi загупало, аж хата задвигтiла.

– Дверi вони не виламають, – заспокоiла Люська.

– А ми iх самi вiдчинимо, – сказав Буцик. – Тiльки чим би це… мене зарядити?

– А ось, – зняла Люська з печi горнятко. – Думаю, пiдiйде.

– Пiдiйде, – одказав Бурмосик i натягнув еспандер. Люська взялася за ручку дверей, i тiльки-но знову загупали, рвучко розчинила iх.

Із свистом прорiзавши повiтря, горнятко вгатило Вовковi в груди.

Щось булькнуло в горлi у звiра, i вiн повалився з ганку на лева. Але Толябун вчасно вiдскочив, Вовцюга хряснувся потилицею об землю й завмер.

– Вбили! Друга вбили! Бандити! – заревiв лев i кинувся через тин, полишивши вбитого напризволяще.

Та вiн помилився: друг залишився живий. Вiдпочивши на землi хвилин зо три, Вовк прочуняв i пошкандибав до тину.

– Ну як ти? – пiдскочив до нього левисько.