Митькозавр iз Юрківки

– Ох-хо-хо! Живий! Ледве! А ти теж! Замiсть того, щоб помогти, п'ятами накивав. Друг називаеться!

– Та хто ж його знав, що вони вигадають таку гемонську зброю, – виправдувався лев. – Треба помститися iм. Треба щось iнше придумати.

– Ти вже думай сам! А з мене досить! Ситий по горло. І все менi дiстаеться, – запхинькав Вовк. – І вiд мисливцiв, i вiд поросят, а тепер iще вiд оцих, – показав на будиночок.

– О! Розпатякався! Чого ти рюмсаеш? Ми, хлопцi, героi чи не героi! Та ми таке можемо! Гори звернемо.

 – Лев ходив попiд тином, i раптом просто з неба впала йому пiд ноги якась каменюка. Вiн зиркнув угору й побачив, що кинув ii дядько Кажан, але, пiдслiпуватий, не влучив.

– Киш менi звiдси, курка общипана! – крикнув лев. Вiн ухопив грудку й пожбурив ii вгору. Кажан зойкнув – грудка попала йому в крило – й полетiв геть.

– О! Бачив? – радiв лев. – Отак треба!

– А вiн зараз усiх звiрiв скличе, – заскиглив Вовк. – Тiкаймо звiдси, поки не пiзно.

– Нiзащо, – бадьорився лев. – Або я, або вони.

 – І тут погляд його впав на стiжки. – Придумав! – зрадiв Толябун. – У тебе сiрники е?

– Є, – вiдповiв Вовк. – Дома.

– Ну то мерщiй по сiрники! Зараз ми iх викуримо.

– Легко сказати, – швидше, – занив Вовк. – У мене й досi в грудях коле.

– У всiх коле, – вiдказав суворо лев. – Побiг би я, так ти ж усе попсуеш!

– Ну, гаразд, – погодився Вовцюга й покушпелив додому.

– Щось вони задумали, – звернувся до товаришiв Буцик. – Один кудись побiг, а другий зостався. Що в нас е з набоiв?

– Двое горняток, – вiдповiла Люська, – два чавунцi – великий i малий, – три виделки…

– Чотири полiняки, – докинув Бурмосик.

– Немало… Якщо влучно стрiляти…

– Погляньте! – крикнув Бурмосик.

Усi кинулись до вiкна. Перескочивши через тин, лев ухопив стiжка й понiс його до хати.

Випущене з рогатки горнятко бухнуло просто в стiжок.

– Га-га-га! – зареготав лев. – Стрiляйте, стрiляйте, хоч десять рокiв.

– Дай-но полiно, – гукнув Буцик.

Полiно мелькнуло в повiтрi, але не влучило i зникло десь у кущах.

Лев тим часом кинув сiно пiд хату, метнувся назад i вхопив другий стiжок.

Тарiлка вдарилась об стiжок, i знов почувся голосний Толябунiв смiх.

– Ану, спробуймо виделкою, – пiдказало зайча.

По тому, як завищав i застрибав на однiй нозi Толябун, друзi здогадалися: виделка влучила в цiль.

Накульгуючи, лев усе-таки пожбурив свiй вантаж пiд хату i чкурнув за тин. Там витяг iз лапи виделку й став чекати Вовка.