Митькозавр iз Юрківки

Незабаром прихекав i той з коробкою сiрникiв.

– Тепер слухай, – мовив лев. – Он бачиш – пiд стiною два стiжки. Сухiсiнькi, як порох. Досить кинути сiрника – i вся хата пiде з димом. Нашi друзi, звiсно, не чекатимуть, поки згорять разом iз нею, i вискочать. Отут ми iх i в мiшок. Просто i генiально! Ну, гайда!

– Що гайда? – затремтiв Вовк. – Ризикувати своiм здоров'ям, а може, й життям? Я не хочу! Мене й так мало не вбили.

– Лiзь, боягуз нещасний.

– Не полiзу, – затявся Вовк.

– А свiжину щодня iсти хочеш? А панувати в лiсi теж хочеш?

– Не хочу!

– Вже забув усi нашi плани, зрадив?

– Не забув, але здоров'я дорожче.

– Тут порядок наведемо, до мене гайнемо, в Африку, як на курорт. Там здоров'я, знаеш, як прибувае. Щохвилини!

– Гаразд, – повагавшись, вiдповiв Вовк. – І звела ж мене лиха година з тобою.

– Давно б так, – мовив лев. – Диви! Бери стiжок i пiд його прикриттям пiдповзеш до хати. Там пiдпалиш разом iз моiми двома.

Вовк припав до землi.

Вдарилась перед ним i розбилася на друзки тарiлка, пролетiла над головою виделка. Ховаючись за стiжок, звiр помалу просувавсь уперед.

– Все! – мовив Буцик. – Стрiляти бiльше нiчим.

За кiлька метрiв од хати Вовк пiдпалив сiно.

– Вiн i нас зараз спалить! – вигукнула Люська.

Але раптовий подув вiтру пiдхопив полум'я й кинув його просто на Вовка. Завивши вiд болю, той кинувся навтьоки.

– Ну й нездара! – вилаяв його лев. – Доручай тобi що-небудь. Давай сюди сiрники!

Хутенько перетнувши двiр, вiн поклав ще один стiжок поруч iз першими двома й черкнув сiрником.

– Все! – заплющила очi Люська.

– Тiкаймо! – гукнув Бурмосик.

Та нараз якась тiнь майнула по дворищу, i згори просто левовi на голову гепнувся великий мiшок. Ще мить – i такий самий мiшок накрив Вовка.

Друзi задерли мордочки. Здавалося, просто на них спускалася здоровенна повiтряна куля.

– Ой! – скрикнула Люська. – А якщо це ще один лев iз Африки?

Але то був не лев.

Куля спустилася донизу, i з кошика вийшов якийсь дивний чоловiчок – гладенький, у капелюсi з широкими крисами i коротеньких штанцях, весь обвiшаний бiноклями, компасами, годинниками й планшетами. А за ним, за ним Люська побачила таке, од чого серденько ii забилося-затрiпотiло в грудях, i крикнувши: «Мамо!» – зайча кинулося з хати.