Митькозавр iз Юрківки

Та хоч як рано вийшли, великий природолюб уже порався коло своеi кулi, а поруч висiв на гiлцi дядько Кажан.

– Доброго ранку, шановний Буртiусе! Доброго ранку, дядьку Кажан! І ви з нами?

– І я, i я, дiточки. Хоч подивлюсь, як воно лiтае без крил. Може, й комарця якогось уполюю заодно.

З'явилась на ганку й Люсьчина мама.

– Ти поiдеш iз нами, мамусю? – спитало дiвча.

– Нi, люба, iдьте вже самi. А я тим часом приготую щось смачненьке вам на обiд. Ось, вiзьмiть iз собою дещо на дорогу.

І вона простягнула Люсьцi кошик iз харчами.

– Прошу, – мовив природолюб. – У мене все готове.

Вiн одкрутив кран балона, i летючий газ iз свистом почав наповнювати кулю. Та здригнулась i трохи пiднеслась над землею.

– Ой! – скрикнула Люська. – Здаеться, полетiли. Може, досить надувати, бо ще лусне?

Але Буртiус тiльки всмiхнувся.

Все вище й вище здiймалася куля над ранковим лiсом.

– Як страшно, – притиснувся Бурмосик до Буртiуса. – А й справдi, вона не лусне? Було б прикро упасти з такоi висоти.

– А хоч i лусне, – втiшив дядько Кажан, – можна ж буде стрибнути з неi й полетiти самому.

– Так то вам можна, а ми ж лiтати не вмiемо, – сполошилася Люська.

– Не бiйтесь, не бiйтесь, – заспокоiв усiх Буртiус.

– А я взагалi нiчого не боюсь, – хоробро мовило зайча.

– А Толябуна? – спитав Буцик.

– А Вовка? – додав Бурмосик.

– А темряви? – кинув цапок.

– А Болотяника? – поцiкавився Кажан.

– Я маю на увазi – тепер уже нiчого не боюся, – вiдповiла Люська.

Довкола i справдi було гарно. У бiлих променях сонця мчала куля. Внизу на морiжках поблискувала роса, i видно було далеко-далеко.

– Ой, диви, наша хатка! – радо скрикнув Бурмосик.

– А он дерево дядька Кажана, – вказав Буцик.

– Дивiться, то ж наша Сунична галява, – радiла Люська.

– А просто пiд нами… – гордо почав дядько Кажан, але друзi так i не довiдалися, що знаходилося просто пiд ними, бо Кажан заплющив очi й захропiв.

Та от iще трохи, i вони пiзнали Страшне болото.

– Бiдний Болотяник, – зiтхнула раптом Люська. – Йому там, мабуть, зовсiм холодно.

– Який це Болотяник? – поцiкавився природолюб. – Я вже вдруге чую це iм'я.

Друзi коротко розповiли йому про найстрашнiшого у свiтi Болотяника.

– Ми мусимо спуститись i все розвiдати, – рiшуче сказав учений.

– Яка благородна людина! – прошепотiв Буцик.