Митькозавр iз Юрківки

– Дарма, – випростався зiгнутий горем природолюб. – Я вiрю, що обов'язково знайду його. – І витер очi носовичком.

– Авжеж, знайдете, – погодились усi. – Неодмiнно.

– А тепер, – вiн глянув на Вовка з левом, – давайте вирiшимо, що робити з оцими двома.

Жалюгiднi, iз зв'язаними лапами, тi клiпали очима.

– Пожалiти, пожалiти, – квилив Вовк. – Це вiн мене пiдбивав, пройдисвiт африканський! Очi б моi його не бачили! І хату пiдпалити примушував! На курорт звав!

– Нi, це все вiн, – валив на Вовка лев.

– Посадити iх у клiтку! – загукали звiрята. – Хай у нас буде свiй зоопарк.

– Гаразд, придумаемо для них покарання потiм, – запропонував Буртiус. – А зараз прив'яжiть-но iх до дерева. А нам, гадаю, всiм треба вiдпочити. Адже декому скоро йти до школи, – i зиркнув на Люську.

– Декому – це значить менi? – запитала та. – Я пiду до школи, правда, мамо? Виходить, я вже зовсiм велика?

– Правда, доню.

– І мене навчать читати, i користуватися компасом, i визначати сторони свiту?

– І ще багато чому, i навiть трошки розуму, люба, – всмiхнулася мама.

– А… А як же моi друзi? – озирнулася Люська на Буцика з Бурмосиком.

– Я пiду вже в третiй клас, – поважно мовив Буцик.

– Ну от, ти в третiй, а я тiльки в перший, – насупився Бурмосик. – Я теж хочу в третiй.

Але тут його почали втiшати й казати, що третiй клас – це дуже скоро, одразу пiсля другого, а природолюб Буртiус подарував йому кольорову карту свiту i свисток, i Бурмосик заспокоiвся.

– Що ж, друзi, вже стемнiло, вам i справдi слiд вiдпочити пiсля всiх пригод, – мовив мандрiвник-любитель. – Та й менi перед дорогою не завадило б.

– Перед дорогою? – перепитала Люська. – То ви завтра iдете?

– Мушу iхати, – пояснив учений, – адже i я давно не бачив своеi матусi. Але вранцi, перш нiж вирушити, я обов'язково покатаю всiх бажаючих на своiй повiтрянiй кулi. Тiльки встати треба буде дуже рано.

– Ой як добре! – заплескали всi бажаючi в долонi (а небажаючi не плескали). – Ми ще нiколи не лiтали на повiтрянiй кулi (небажаючi не лiтали теж).

– Ну от. Завтра на вас чекають цiкавi враження, – мовив Буртiус. – А поки – на добранiч!

– На добранiч! До завтра! – загукали бажаючi й небажаючi в один голос i стали потроху розходитись.

Прив'язанi до дерева, стояли в мiсячному сяйвi Вовк i лев.

Наступного дня друзi прокинулись iще вдосвiта.