Митькозавр із Юрківки

Ех, i я вже iм такого понарозказував би, такого iх навчив би, стiльки всякого понапоказував би… У-у-у! Ну от хоча б телевiзор! А лiтак! Автомобiль! Телефон! Пароплав! Вiдик! Касетник! Кулькова ручка! Колесо навчив би робити. Нi, колесо вони вже знали… О! Інкубатор! Хо-го! Чого б я iх тiльки не навчив!»

І вiд отаких думок, вiд теплого не по-жовтневому сонця, вiд довколишньоi тишi Вiцi стало приемно-приемно. Поганий настрiй щез, а натомiсть замрiло в густому повiтрi щось неясне й незрозумiле, передчуття чогось поки що невiдомого, але хорошого й близького.

І, тамуючи дух од цього невиразного передбачення, Вiка пiдхопився з лави й гайнув на вулицю.

Хвилин iз п’ять вiн крутив на всi боки головою, але нiчого особливого або ж такого, що хоча б на секунду полонило його увагу, не побачив. Знайома зелена вуличка з одно- й двоповерховими будиночками обабiч спускалася до пустирища, де хлопцi з усiеi околицi палили з усякого непотребу вогнища, пекли картоплю й рили окопи, граючись у вiйну. Тож геть розчаровано Вiка подавсь униз, плекаючи надiю зустрiти на пустирi когось iз друзяк.

Додому, як було вже сказано, йти не хотiлося.

Хлопець поминув аптеку i знiчев’я зупинився коло дошки об’яв. Як правило, на нiй нiколи нiчого не висiло, але сьогоднi тут красувалася нова афiша – сповiщала вона про концерт заiжджоi спiвачки. І сама спiвачка у строгiй вечiрнiй сукнi, iз пiдмальованими любителями прекрасного хвацькими мушкетерськими вусиками замрiяно посмiхалась у свiт. Тож, зупинившись коло афiшi, Вiка розстiб-нув портфель, видобув iз нього ручку, щоб домалювати бiдоласi пенсне i тим самим довести неабиякий власний художнiй смак, коли це помiтив збоку наклеений папiрець.

То був клапоть вирваноi з арифметичного зошита сторiнки, а на ньому – зроблений од руки напис:

ТІЛЬКИ СЬОГОДНІ ПРОЇЗДОМ!

З другоi до третьоi години (з 14.00 до 15.00) у нашому мiстi, в примiщеннi пункту прийому склопосуду (вул. Пiвденна)

ПРОДАВЕЦЬ ЧУДЕС

І бiльше нiчого.

Од несподiванки Вiка не одразу й второпав, що ж то криеться за цими сiмома рядками.

Який продавець чудес? До чого тут склопосуд? Вiн добре знав облiзлу халабуду в кiнцi вулицi, саме на пустирi. В нiй сидiв здоровенний дядько у ватянцi й причiпливо оглядав кожну принесену йому банку чи пляшку. О другiй годинi приймальник чiпляв на дверi замок i йшов на обiд, а о третiй повертався. Але навряд чи вiн погодився б пустити когось усередину, дозволив би зайняти свое законне мiсце бодай на годину.