Нові пригоди славетної п’ятірки

 – Вiн умiе поводитися з молоддю i знае, що йому потрiбно бути дуже твердим i простежити за тим, щоб до кiнця канiкул ви знали трохи бiльше, нiж на початку.

Цi слова стривожили дiтей iще бiльше. Усi четверо щиро бажали, щоб вибiр учителя взяла на себе тiтка Феннi, а не дядько Квентiн.

– І коли вiн приiде? – запитала Джорджа.

– Завтра, – вiдповiв батько. – Можете усi разом зустрiти його на станцii. Йому це буде приемно.

– Ми збиралися поiхати автобусом на закупи до Рiздва, – наполягав Джулiан, помiтивши розчарування на обличчi Енн.

– О нi, вам конче слiд поiхати й зустрiти пана Роланда, – сказав дядько Квентiн. – Я йому пообiцяв. І ще ось що, запам’ятайте всi четверо: поводьтеся з ним без витребеньок! Маете робити все, що вам звелять, i вчитися треба старанно, бо ваш батько платить грубi грошi за його уроки. Я плачу третину суми, тому що хочу, щоб вiн i Джорджу пiдучив. Тож, Джорджо, ти маеш докласти всiх зусиль.

– Я спробую, – сказала Джорджа. – Якщо вiн симпатичний, я старатимуся щосили.

– Ти старатимешся незалежно вiд того, чи тобi симпатичний вiн, чи нi, – сказав батько, спохмурнiвши. – Його потяг прибувае о 10.30. Не спiзнюйтесь.

Увечерi, коли усi п’ятеро лишилися на хвильку самi, Дiк сказав:

– Я дуже сподiваюся, що вiн буде не надто суворим. А якщо напосiдатиме на нас, то канiкули нашi пропали. Сподiваюся також, що вiн полюбить Тiмотi.

Джорджа тут же пiдвела голову.

– Полюбить Тiмотi? – перепитала вона. – Ну звичайно ж, полюбить Тiмотi.

– Ну, – заперечив Дiк, – минулого лiта твоему батьковi Тiмотi не припав до душi. Менi не зрозумiло, як любенький Тiмотi може комусь не подобатися, але знаеш, Джорджо, бувають люди, якi не люблять собак.

– Якщо пан Роланд не полюбить Тiмотi, я нiчого для нього не робитиму, – вiдповiла Джорджа. – Анiчогiсiнько!

– Вона знов ошалiла! – розсмiявся Дiк. – Присягаюсь, що коли пан Роланд зневажить Тiмотi, йому буде непереливки!

Роздiл 3

Репетитор

Наступного ранку визирнуло сонце, морський туман, що застував усе довкола останнi два днi, розтанув, i бiля виходу з Кирiнськоi бухти стало виразно видно острiв Кирiн.

– І як менi кортить насправдi до замку, – сказав Дiк. – Джорджо, море видаеться досить спокiйним.

– Бiля острова дуже сильнi хвилi, – заперечила Джорджа. – У цю пору року так завжди бувае. Я знаю, що мама нас не пустить.