П’ятеро на острові скарбів

Вона ж спатиме в моiй кiмнатi… бозна-коли вона з’явиться.

Коли прийшла Джорджина, всi трое вже мiцно спали. Вони не чули, як вона вiдчинила дверi до кiмнати Енн. Не чули, як вона роздягалася й чистила зуби. Не чули, як рипнуло лiжко, коли вона лягала. Вони так потомилися, що нiчогiсiнько не чули, поки вранцi сонце не розбудило iх.

Прокинувшись, Енн попервах не могла зрозумiти, де вона. Лежала у лiжечку й дивилася на похилу стелю, на червонi троянди, що кивали iй голiвками у вiдкрите вiкно, i раптом все згадала.

Потiм вона подивилася на iнше лiжко. У ньому лежала дiвчинка, теж скукобившись пiд ковдрою. Енн побачила тiльки кучеряву макiвку. Потiм дiвчинка поворушилася, Енн сказала:

– Отакоi! Ти – Джорджина?

Дiвчинка в лiжку навпроти сiла й подивилася на Енн. У неi було кучеряве волосся, коротке, як у хлопця. Обличчя темно-брунатне вiд засмаги i яскраво-блакитнi очi, як незабудьки. В неi були трохи закопиленi губи й похмурий батькiв погляд.

– Нi, – вiдповiла вона. – Я не Джорджина.

– О! – здивувалася Енн. – Тодi хто ж ти?

– Я – Джорджа, – сказала дiвчинка. – І вiдгукуюсь лише на iм’я Джорджа. Менi не подобаеться бути дiвчинкою. І не буду. Не люблю те, що роблять дiвчата. Менi подобаеться те, що роблять хлопцi. Я краще за них видряпуюсь на скелi й швидше плаваю. Вмiю керувати човном не згiрше за будь-якого хлопця-рибалку на цьому березi. Зви мене Джорджею. Тодi я з тобою розмовлятиму.

– О! – знову вигукнула Енн i подумала, що ii кузина справдi дуже своерiдна. – Гаразд, менi однаково, як тебе звати. Як на мене, Джорджа – гарне iм’я. Менi не дуже подобаеться «Джорджина». Тим бiльше що ти схожа на хлопця.

– Справдi? – зрадiла Джорджа й на якийсь час припинила супитися. – Мати дуже розсердилася на мене, коли я коротко пiдстриглася. У мене ранiше волосся падало на шию, i це було жахливо!

Обидвi дiвчинки кiлька хвилин розглядали одна одну.

– А ти не заперечуеш бути дiвчинкою? – поцiкавилася Джорджа.

– Нi, звичайно, нi, – вiдповiла Енн. – Знаеш, я люблю гарнi сукнi, своiх ляльок, хлопцям це не до душi.

– Пфе! Перейматися гарними сукнями, – пхикнула Джорджа. – Ляльками! Ти ще малятко, та й годi.

Енн образилася.

– Ти не вельми ввiчлива, – сказала вона. – Якщо удаватимеш всевiдачку, моi брати не водитимуть товариство з тобою. Вони – справжнi хлопцi, а не удаванi.