П’ятеро на острові скарбів

– Якщо хочеш, можеш iти рибалити, – запропонувала Енн, коли вони вийшли на берег. – Ми клепати про тебе не будемо. Ми не хочемо тобi заважати. У нас свiй гурт, i якщо ти не хочеш бути з нами, то й не треба.

– Але ми будемо радi, якщо ти захочеш бути з нами, – великодушно запропонував Джулiан. Вiн вважав, що Джорджа груба й невихована, але йому все-таки подобалася ця норовлива дiвчинка з коротким волоссям, яскраво-блакитними очима i закопиленою губою.

Джорджа поглянула на нього.

– Подивлюсь, – сказала вона.

– Ми теж, – вiдповiв Джулiан. – А що, коли i ти нам не сподобаешся?

– Отакоi! – вигукнула Джорджа, нiби таке не спадало iй на думку. – Звiсно, це можливо. Я справдi багатьом не подобаюсь.

Енн видивлялася на синю бухту. Бiля входу в неi виднiвся незвичайний скелястий острiв з руiнами старого замку на вершинi.

– Яке цiкаве мiсце. А як воно називаеться? – спитала вона.

– Острiв Кирiн, – вiдповiла Джорджа. Їi очi здалися такими ж синiми, як води бухти, коли вона обернулася до неi. – Там приемно походити. Якщо ви менi сподобаетеся, я колись вiзьму вас туди. Але нiчого не обiцяю. Єдиний спосiб дiстатися туди – човном.

– А кому належить цей незвичайний острiвець? – запитав Джулiан.

Вiдповiдь Джорджi була вкрай несподiваною.

– Вiн належить менi, – сказала вона. – Принаймнi належатиме менi. Це буде мiй власний острiв i мiй власний замок.

Роздiл 3

Незвичайна iсторiя i новий друг

Трiйця уп’ялася в Джорджу очима й не могла вийти з дива.

А вона втупилась у них.

– Що ти маеш на увазi? – вимовив нарештi Дiк. – Острiв Кирiн не може належати тобi. Ти просто вихваляешся.

– Анiтрохи, – вiдповiла Джорджа. – Спитайте маму. Якщо ви не будете менi вiрити, я бiльше не скажу нi слова. Але я нiколи не брешу. Брехунiв я вважаю боягузами, а я не боягузка.

Джулiан згадав, як тiтка Феннi говорила, що Джорджа дуже правдива, й, почухавши потилицю, вiн знову подивився на Джорджу.

– Звичайно, ми тобi повiримо, якщо ти казатимеш правду, – мовив Джулiан. – Але знаеш, це справдi звучить дуже дивно. Зазвичай дiти не володiють островами, навiть такими маленькими й утiшними.

– Вiн, далебi, не утiшний, – вiдрубала Джорджа. – Вiн милий. Там живуть кролики, зовсiм ручнi, а з iншого боку – великi баклани й рiзнi чайки. Там дивовижний замок, хоча i зруйнований.