П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

– Тепер я займаюся всiма питаннями, панi Дейлi, – вiдповiв дядько Квентiн. – У дружини сильний шок. Вона зараз не може всiм перейматися. Найперше нам слiд вирiшити, як бути з дiтьми. Вони не можуть тут залишатися, доки кiмнати зруйнованi.

– Бiдолахам краще повернутися до школи, – сказала тiтка Феннi.

– Нi, в мене е краща iдея, – зауважив дядько Квентiн, витягуючи з кишенi листа. – Набагато краща. Уранцi я отримав листа вiд Ленуара. Це той, який цiкавиться тими ж дослiдами, що i я. Вiн пише… Стривай-но, зараз я знайду це мiсце.

І дядько Квентiн прочитав уголос: «Було дуже люб’язно з Вашого боку запросити мене разом з сином П’ером приiхати до вас. Дозвольте й менi запросити вас iз дiтьми до себе. Я не знаю, скiльки iх у Вас, але ми всiм iм будемо радi в нашому великому домi. І П’еру, i його сестрi Мерiбел буде веселiше».

Дядько Квентiн з торжеством подивився на дружину.

– Отак-от! Я вважаю це запрошення надзвичайно великодушним! І вельми вчасним. Ми вiдправимо дiтей до мого колеги.

– Квентiне, як це? Адже ми не знаемо нi його самого, нi його сiм’i! – зауважила тiтка Феннi.

– Його син вчиться в однiй школi з Дiком i Джулiаном, а Ленуара я знаю як людину непересiчну i тямущу. – Дядько Квентiн мовив це таким тоном, нiби самi цi риси вичерпували всi проблеми. – Зараз йому потелефоную. Який у нього номер?

Тiтка Феннi почувалася безпорадною перед раптовою рiшучiстю чоловiка все вирiшувати самому. Йому було нiяково через те, що причиною лиха стала його забудькуватiсть.

Дядько Квентiн поклав слухавку й вийшов до дружини з урочистим виглядом, дуже задоволений собою.

– Усе залагоджено, – сказав вiн. – Ленуар радий, страшенно радий! Каже, йому i його дружинi подобаеться, коли в будинку дiти, а його власнi дiти будуть у захватi вiд такого товариства. Зараз знайдемо машину, i дiти можуть негайно рушати.

– Але, Квентiне, ми не можемо ось так вирядити iх до незнайомих людей! Дiтям це не сподобаеться! Не здивуюся, якщо Джорджа вiдмовиться iхати, – заявила його дружина.

– О, я ж забув. Їй не можна взяти iз собою Тiммi, – повiдомив дядько Квентiн. – Здаеться, Ленуар не любить собак.

– Ти ж чудово розумiеш, що Джорджа у такому разi не поiде! – сказала тiтка Феннi. – Це нерозумно, Квентiне. Джорджа нiкуди не iздить без Тiммi.