П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

– Цього разу iй, однак, доведеться, – рiшуче вiдрубав дядько Квентiн, ладний не допустити, щоб Джорджа зруйнувала його чудовi плани. – А ось i дiти. Я поцiкавлюсь iхньою думкою i послухаю, що вони скажуть!

Вiн покликав дiтей до кабiнету. Вони зайшли, впевненi, що зараз почують поганi новини: либонь, усiх повертають до своiх шкiл!

– Пам’ятаете того хлопця, про якого я казав учора ввечерi? – розпочав дядько Квентiн. – П’ер Ленуар. Ви ще його називали якимось дурним прiзвиськом.

– Смоляний! – хором вiдповiли Дiк i Джулiан.

– Атож, Смоляний. Так от, його батько дуже люб’язно запрошуе вас усiх приiхати i погостювати у iхнiй Вершинi контрабандистiв, – сказав дядько Квентiн.

Дiти були враженi.

– Вершина контрабандистiв! – уяву Дiка полонила ця дивна назва. – Що означае «Вершина контрабандистiв»?

– Так називаеться iхнiй будинок, – пояснив дядько Квентiн. – Вiн дуже старий, збудований на вершинi незвичайного пагорба, оточеного болотами, якi залишилися вiд стародавнього моря. Пагорб був тодi островом, а зараз височiе як гора серед болiт.

За давнiх часiв там процвiтала контрабанда. Наскiльки я чув, це незвичайна мiсцина.

Усе це захопило дiтей. До того ж Джулiановi й Дiку завжди подобався Смоляний Ленуар. Вiн хлопець моторний i веселун. Це супер, i вони чудово бавитимуть час.

– Ну що, хочете туди поiхати? Чи радше повернетесь до школи до кiнця канiкул? – нетерпляче поцiкавився дядько Квентiн.

– О нi, тiльки не до школи! – хором вiдповiли всi.

– Менi страшенно хотiлося б поiхати до Вершини контрабандистiв, – сказав Дiк.

 – Звучить достоту приголомшливо. І менi завжди подобався друзяка Смоляний, особливо вiдколи вiн пiдпиляв одну нiжку стiльця нашого класного керiвника. Щойно пан Томс сiв, вона уломилася!

– Гм. Не розумiю, як подiбнi витiвки можуть викликати симпатiю до кого б то не було, – зауважив дядько Квентiн, починаючи злегка сумнiватися, чи варто вiдпускати дiтей на запрошення пана Ленуара. – Може, до школи все-таки краще?

– Ой нi, нi! – закричали дiти.

 – Їдьмо до Вершини контрабандистiв! Ну будь ласочка!

– Гаразд, – вiдповiв дядько Квентiн, задоволений тим, що вони охоче пристали на його план. – Правду кажучи, я вже домовився. Потелефонував пановi Ленуару кiлька хвилин тому. І вiн поставився до всього з розумiнням.

– Можна менi взяти з собою Тiммi? – раптом спитала Джорджа.

– Нi, – вiдповiв батько. – Боюся, що нi. Пан Ленуар не любить собак.

– Тодi вiн менi не подобаеться, – похнюпилася Джорджа.