П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

 – Без Тiммi я нiкуди не поiду.

– Тодi ти повернешся до школи, – рiзко вiдповiв батько. – І припини супитися, Джорджо. Ти знаеш, що менi це не подобаеться.

Але Джорджа не послухалася. Вона вiдвернулася. Іншi з прикрiстю дивилися на неi. Невже вона зараз затнеться i все зiпсуе? Невже змарнуеться така чудова нагода? Звичайно, без Тiммi буде не так весело. Але ж не можна всiм повертатися до школи лише тому, що Джорджа нiкуди не хоче iхати без собаки.

Дiти зайшли до вiтальнi. Енн взяла Джорджу пiдруч, але та вiдкинула ii руку.

– Джорджо! Ти неодмiнно повинна iхати з нами, – сказала Енн. – Я так не можу: непереносно буде дивитись, як ти сама повертаешся до школи..

– Я буду не сама, – зауважила Джорджа. – Зi мною буде Тiммi.

Друзi умовляли ii, але вона iх не слухала.

– Дайте менi спокiй, – нарештi сказала Джорджа. – Я хочу подумати. Чим ми поiдемо до Вершини контрабандистiв i де це? Якою дорогою поiдемо?

– Поiдемо автiвкою, Вершина контрабандистiв – трохи далi узбережжям на пiвнiч, тож, напевно, нас повезуть прибережною дорогою, – вiдповiв Джулiан.

– Не став зайвих питань, – вiдповiла Джорджа.

З кiмнати вона вийшла разом з Тiммi. За нею нiхто не пiшов. Коли Джорджа в лихому настроi, краще ii не чiпати.

Тiтка Феннi почала складати дитячi речi, хоча добути щось iз кiмнати дiвчат було неможливо. Невдовзi Джорджа повернулася, але Тiммi з нею не було. Вона повеселiшала.

– Де Тим? – одразу поцiкавилася Енн.

– Десь гуляе, – вiдповiла Джорджа.

– Ти iдеш з нами, Джорджо? – запитав Джулiан, дивлячись на неi.

– Так. Я вирiшила iхати, – сказала Джорджа, чомусь уникаючи дивитися Джулiановi в очi.

А вiн собi подумав: «Чого б то пак?»

Тiтка Феннi роздала всiм пiдобiдок, а незабаром по них приiхала велика автiвка. Дiти посiдали в неi, дядько Квентiн звелiв передати чимало звiдомлень пановi Ленуару, а тiтка Феннi розцiлувала усiх на прощання.

– Сподiваюся, ви гарно вiдпочинете у Вершинi контрабандистiв, – сказала вона.

– А з Тiммi ми не попрощаемося? – запитала Енн, з подивом дивлячись на Джорджу, яка нiби зовсiм забула про пса. – Джорджо, ти поiдеш, не попрощавшись iз друзякою Тiммi?!

– Усе, годi! – мовив дядько Квентiн, боячись, що Джорджа щось раптом утне. – Рушайте, водiю! Заводьте. Тiльки, будь ласка, не iдьте надто швидко.

Махаючи руками i щось вигукуючи, дiти вiд’iхали вiд Кирiн-котеджу.