П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

Вони з сумом озирались на розвалений деревом дах. Та головне, що iх не повернули до школи. Вони повеселiшали, коли почали думати про Смоляного i його домiвку з дивною назвою Вершина контрабандистiв.

– Вершина контрабандистiв! Звучить невимовно хвилююче! – сказала Енн. – Я цiлком можу собi уявити старовинний будинок на вершинi пагорба. Подумати тiльки, що колись це був справжнiй острiв. Цiкаво, чому море вiдступило, залишивши по собi болота.

Джорджа деякий час мовчала, поки автiвка мчала по дорозi. Друзi пару разiв поглянули на неi, але вирiшили нарештi, що вона журиться за Тiммi.

Однак вигляд у неi був не дуже сумний.

Автiвка заiхала на вершину пагорба, а тодi помчала в долину. В долинi Джорджа нахилилася вперед i торкнулася руки водiя.

– Будь ласка, зупинiться на хвильку. Нам тут треба декого пiдiбрати.

Джулiан, Дiк та Енн витрiщилися на неi з подивом. Водiй, теж дещо здивований, пригальмував. Джорджа вiдчинила дверцята й голосно свиснула.

Щось вирвалося з живоплоту й радiсно шаснуло в автiвку.

Це був Тiммi! Вiн усiх облизував, тупцяв лапами усiм по ногах i тихенько гавкотiв, показуючи, який вiн схвильований i щасливий.

– Отакоi, – iз сумнiвом у голосi сказав водiй. – Не знаю, чи дозволили вам брати цього собаку. Ваш батько нiчого про нього не казав.

– Усе гаразд, – вiдповiла Джорджа, i лице iй рум’янiло вiд радощiв. – Усе добре. Вам нема чого турбуватися. Будь ласка, рушаймо.

– Ну ти й пустунка! – вигукнув Джулiан, не знаючи, злитися йому на Джорджу чи радiти, бо Тiммi знову з ними.

 – Ти ж знаеш, що пан Ленуар може вiдiслати його назад.

– Тодi йому доведеться вiдiслати назад i мене, – вперто сказала Джорджа. – У кожному разi найголовнiше – Тiммi нарештi з нами, а я – з вами!

– Так, це чудово, – сказала Енн й обняла по черзi Джорджу й Тiммi. – Менi теж так не хотiлося iхати без Тiммi.

– Уперед до Вершини контрабандистiв! – крикнув Дiк, коли машина рушила з мiсця. – Цiкаво, чи чекають там на нас якiсь пригоди?

Роздiл 4

Вершина контрабандистІв

Дорога здебiльш бiгла вздовж берега, хоча iнколи й вiддалялася вiд нього на кiлька миль.

Але потiм знову поверталася до моря. Дiти тiшилися довгою поiздкою. А коли треба було спинитися на пiдобiдок, водiй сказав, що знае гарний заiжджий двiр.

О пiв на першу вiн пiд’iхав до старого готелю, всi вийшли з автiвки й подались до будiвлi. Джулiан узяв справу в своi руки й замовив ланч, який припав усiм до смаку, й Тiммi також.