П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

– Добре, що я так несамовитий волав, аби iх попередити, – бадьоро сказав Джулiан, помiтивши, як Енн зблiдла. – Не варто хнюпитися, Енн, краще подумай, яку карколомну iсторiю ти зможеш розповiсти наступноi чвертi у школi.

– Гадаю, трохи гарячого какао нам не завадить, – опановуючи себе, сказала тiтка Феннi, хоча й вiдчувала сильне потрясiння. – Квентiне, подивись, чи камiн у тебе не загас. Нам треба трохи вiдiгрiтися.

Вогонь у камiнi ще палав. Усi скупчилися ближче до нього i гуртом радо привiтали тiтку Феннi, коли вона принесла паруюче какао з молоком.

Енн попивала какао i з цiкавiстю розглядала кiмнату. Ось де ii дядько займався науковою працею. Тут вiн писав своi незрозумiлi книжки, якi Енн не могла втямити. Креслив заморочливi дiаграми i здiйснював багато дивних дослiдiв.

Але наразi дядько Квентiн виглядав розгубленим. Вiн мав радше присоромлений вигляд. І невдовзi Енн зрозумiла чому.

– Квентiне, це просто ласка Божа, що нiхто не загинув i не постраждав, – сказала тiтка Феннi, суворо дивлячись на нього.

 – Десятки разiв я тобi торочила, що ясена слiд спиляти. Я знала, що вiн надто великий i важкий, аби витримати потужну бурю, й тому завжди боялася, що вiн звалиться на наш будинок.

– Авжеж, знаю, люба, – вiдповiв дядько Квентiн, енергiйно помiшуючи какао. – Але я був дуже зайнятий останнi кiлька мiсяцiв.

– Це твоя вiчна вiдмовка, коли йдеться про невiдкладнi справи, – зiтхнула тiтка Феннi. – У майбутньому менi самiй доведеться все робити.

Не можна ж так ризикувати нашими життями!

– Ну, таке може статися раз на безрiк! – крикнув дядько Квентiн, починаючи важким духом дихати. Але вiдразу погамувався, побачивши, що тiтка Феннi шокована й засмучена та ось-ось заплаче. Вiн поставив чашку на стiл й обiйняв ii. – Ти пережила страшенний шок, – сказав вiн. – Може, вранцi виявиться, що все не так погано.

– Ох, Квентiне, все буде набагато гiрше, – запевнила його дружина. – Де ми всi тепер спатимемо i що нам робити, доки не полагодять дах i кiмнати на другому поверсi? Дiти щойно приiхали.

А в будинку кiлька тижнiв порядкуватимуть робiтники! Просто не уявляю, як я з усiм цим впораюся!

– Залиш усi клопоти менi! – сказав дядько Квентiн. – Я все влаштую. Не турбуйся. Я дуже шкодую, що через мене так вийшло, це моя провина. Я швидко все залагоджу, ось побачиш!

Тiтка Феннi не дуже йому повiрила, але була вдячна за розраду. Дiти слухали iхню розмову й пили гаряче какао.