П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Помiтивши на дорозi чужi фургони, собаки почали валувати. З намету вийшло двое чоловiкiв i дивились на дорогу. Вони показували пальцями на фургони дiтей i дуже дивувались.

Мiцно тримаючи шимпанзе за лапу, зацiкавлений галасом Ноббi пiшов назустрiч незнайомцям, i Джулiан з ним привiтався:

– Привiт, Ноббi! Не сподiвався нас тут побачити?

Почувши свое iм’я, Ноббi ошелешено зупинився. Спершу вiн не мiг пригадати дiтей. А тодi голосно закричав:

– Хай йому чорт, я ж вас бачив при дорозi! Що ви тут робите?

Тiммi грiзно загарчав, i Джорджа крикнула Ноббi:

– Пес нiколи не бачив шимпанзе.

Як гадаеш, вони зможуть подружитися?

– Не знаю, – засумнiвався Ноббi. – Взагалi-то Понго любить циркових собак. Але про всяк випадок стримуй свого пса, бо Понго з’iсть його живцем. Шимпанзе надзвичайно сильнi.

– А я зможу подружитися з Понго? – спитала Джорджа. – Ми можемо з ним поручкатися, й Тiммi зрозумiе, що це мiй друг, i заспокоiться. А Понго схоче зi мною подружитися?

– Звичайно! – сказав Ноббi. – Вiн дуже приязний, еге ж, Понго? Ану привiтайся з юною ледi.

Енн, одначе, побоювалася наблизитися до шимпанзе, на вiдмiну вiд Джорджi. Джорджа пiдiйшла до великоi тварини й простягла руку. Шимпанзе ухопив ii, пiднiс до своеi пички й удав, що покусюе, щось приязно буркочучи. Джорджа розсмiялася:

– Який вiн милий! Тiммi, це Понго. Вiн – свiй. Милий, гарний Понго.

Вона поплескала шимпанзе по плечу, аби показати Тiммi, що Понго iй подобаеться, i Понго теж поплескав ii по плечi, приязно усмiхаючись.

Потiм Понго погладив дiвчину по головi й посмикав за кучерик.

Тiммi повихляв хвостом. Вiн досi сумнiвався, що то за дивну iстоту уподобала його хазяйка? Пес зробив крок у бiк Понго.

– Ну ж бо, Тiммi, привiтайся з Понго, – сказала Джорджа, – ось так, – i вона знову поручкалася з шимпанзе. Цього разу вiн не вiдпустив ii руку, а продовжував трясти ii вгору-вниз, нiби качав воду ручною помпою.

– Вiн не вiдпускае, – сказала Джорджа.

– Не вередуй, Понго, – суворо наказав Ноббi.

Понго тут же вiдпустив руку Джорджi й закрив обличчя волохатою лапою, нiби йому було соромно. Але дiти бачили, що вiн дивиться крiзь пальцi хитрими очима, якi весело блищали.

– Вiн справжня мавпа! – розсмiялася Джорджа.

– Ти помиляешся – вiн людиноподiбна мавпа! – зауважив Ноббi. – А ось i Тiммi, вiн хоче подружитися. Хай iм усячина, вони торкаються лапами!

Так i було. Тiммi, вирiшивши, що Понго – друг, згадав про гарнi манери i подав праву лапу, як його вчили.