П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Скраю вода була тепла, а далi, на глибинi – приемно холодна. Усi чудово плавали, i наразi радо хлюпались i галасували. Дно було пiщане, а вода – чиста як кришталь.

Коли врештi-решт натомилися, вийшли на берег i полягали на теплий пiсок. Одразу висохли на сонцi. А коли припекло – знов шубовснули у холодну воду й заверещали вiд задоволення.

– Як чудово буде щодня сюди приходити й купатись! – сказав Дiк. – Тiммi, не заважай, коли я на спинi плаватиму. Джорджо, йому так само подобаеться купатись, як i нам.

– Гей, Троттер теж зiбрався купатися! – крикнув Джулiан. – Дивiться, вiн уже пiдвiз червоний фургон до води. Зараз завезе все у воду, якщо його не спинити!

Дiти вирiшили влаштувати на березi пiкнiк, а коней розпрягти – раптом вони схочуть покупатися. Але Троттер i Доббi хотiли передусiм пити й стояли по колiна у водi, вiдганяючи хвостами мух, якi дошкуляли iм цiлiсiнький день.

– А де табiр циркачiв? – запитала Джорджа, коли всi жували сендвiчi з шинкою i помiдорами. – Щось я iх не бачу.

Дiти подивилися уздовж берега, що тягнувся ген до обрiю. Аж ось гострозора Джорджа помiтила вдалинi цiвку диму.

– Табiр, либонь, там у западинi на передгiр’i, – сказала вона. – Мабуть, варто iхати туди, а потiм – у гори поза табором.

– Згода, – кивнув Джулiан. – Ще встигнемо з Ноббi перемовитися, вибрати ще до вечора таборище та знайти ферму, щоб купити харчi. Ото Ноббi здивуеться, коли побачить нас.

Дiти поприбирали за собою, запрягли коней i рушили до табору циркачiв.

Роздiл 6

Табiр циркачiв i Ноббi

До табору дiсталися швидко. Джорджа мала рацiю: це була зручна западина на пiдгiр’i; тиха мiсцина, вiддалiк сiльських жител, де тваринам було привiльно i де можна було спокiйно ними опiкуватися.

Фургони розташували по колу. Де-не-де напнули намети. Великий слон стояв припнутий линвою до мiцного дерева. Скрiзь гасали собаки, а на широкому полi неподалiк вигулювали кiлькох коней.

– Ось вони всi! – сказала збуджена Енн, вилiзши на передок, щоб краще бачити.

– Так, це вiн, – пiдтвердив Джулiан. – От як би й собi потримати ту мотузку iз шимпанзе!

Фургони пiд’iздили дедалi ближче, i дiти на все зачаровано видивлялись. У таку спеку людей майже не було: тiльки Ноббi з шимпанзе та одна чи двi жiнки щось розмiшували в казанках над маленькими багаттями.