П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Джулiан одразу отримав дозвiл, а донька фермера, весела товстуля, продала хлопцям яйця, бекон, молоко, масло й горнятко жовтоi сметани. Вона порадила хлопцям назбирати в садку малини, аби потiм спожити ii зi сметаною.

– Красно дякую, – увiчливо мовив Джулiан. – Часом не знаете, чи таборують там у горах циркачi? Десь бiля озера.

– Так, вони проiжджали повз десь тиждень тому, – вiдповiла дiвчина. – Вони щороку у вiдпустку тут таборують. Я завжди виходжу подивитися на iхню валку, бо для нашого загумiнку це цiле видовище! Одного року вони везли левiв, i вночi я чула iхне ревiння.

Хлопцi попрощалися й пiшли собi, посмiюючись над мурашками у товстулi вiд левиного ревiння.

– Схоже, що завтра ми проiдемо повз циркачiв, – сказав Джулiан. – Таборуватимемо десь вище у горах, еге ж, Дiку? Там не така спека, бо в горах легiт вiе.

– І, сподiваюсь, мурашки по нас не бiгатимуть через галас циркових тварин, – усмiхнувся Дiк. – Менi наразi палюче сонце дошкуляе бiльше.

Уранцi фургони рушили в дорогу, i дiти сподiвались, що це вже останнiй вiдтинок шляху, вони нарештi знайдуть гарне мiсце для табору й житимуть там аж до самого повернення додому.

Джулiан не забував щодня вiдправляти батьковi листiвку з розповiдями про те, де вони зараз перебувають, i запевненнями, що у них все гаразд. У дочки фермера Джулiан дiзнався докладну адресу найближчоi пошти, у якiй можна буде потiм забирати листи. Бо в дорозi вони, звичайно ж, ще нiяких листiв не отримували.

Доббi з Троттером повагом тягли фургони путiвцем до гiр. Раптом за деревами Джорджа помiтила щось сине.

– Дивiться! Оно озеро! Озеро Мерран! – вигукнула вона. – Джу, пiдстьобни свого Доббi, iдьмо швидше! Я хочу виiхати на вiдкрите мiсце й охопити зором усе озеро.

Незабаром путiвець вивiв iх на верстовий шлях i далi – до громадського вересового пустища, а там з горба – у долину, до величезного синього озера, яке виблискувало пiд серпневим сонцем.

– Отакоi! Дивовижа яка! – крикнув Дiк, натягуючи вiжки, щоб зупинити Доббi.

– Яка краса! – сказала Енн, зiстрибуючи з передка червоного фургона. – Негайно треба покупатись!

– Атож, – погодився iз сестрою Джулiан.

Дiтлахи майнули до своiх фургонiв, поскидали свiй одяг i вдягли купальники та плавки. А потiм, навiть не прихопивши рушникiв, помчали до берега, аби пiрнути в синю прохолоду.