П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Дiвчата повернулися вiд струмка з чистим посудом, i Енн акуратно розставила його на полицi в червоному фургонi. Прийшов Троттер, який шукав Тiма, котрий вiдсапувався пiд фургоном Джорджi.

Тiммi не схотiв поворухнутися, й тодi Троттер теж спробував залiзти туди, але не змiг, бо був завеликий. Вiн лiг у затiнку, ближче до Тiммi.

– Троттер – кумедний коник, – сказав Дiк. – Вiн теж мiг би виступати в цирку. Бачили, як вiн учора гасав за Тiмом? Нiби вони в квача грали.

При словi «цирк» усi згадали про Ноббi, циркачiв та взялися обговорювати циркових тварин.

– Менi сподобався слон, – мовила Джорджа. – Цiкаво, як його звуть. І ще я хотiла б потримати на руках мавпу.

– Закладаюсь, що шимпанзе розумнi, – зауважив Дiк. – Тiммi, ти як вважаеш? Гадаю, вiн потоваришуе з усiма тваринами, особливо з собаками.

– Не хотiла б я мати справу з дядьком Ноббi, – озвалася Енн. – Здаеться, вiн лящами нагодуе кожного, хто до нього озветься.

– Нехай лишень спробуе, – сказав Джулiан. – Ми триматимемося вiд нього подалi.

– Тiммi, вилазь з-пiд фургона! – гукнула Джорджа. – У нас тут прохолода в затiнку. Нумо!

Той причвалав сопучи. Троттер пiдвiвся i приплентався за ним. Коник лiг бiля пса i потягнувся до нього мордою. Тiм лизнув його в нiс i вiдвернувся, бо хотiв спокою.

– Смiшний Троттер, – сказала Енн. – Тiммi, а ти хочеш познайомитися з цирковими тваринами? Сподiваюсь, завтра ми побачимо цирк. Нам ще ж в гори пнутися, Джулiане? Хоча насправдi я туди не пориваюсь – менi й тут добре.

Наступного ранку, коли Троттер й Доббi поволi тягнули фургони путiвцем, дiти почали вдивлялися вдалечiнь. І вже пiсля полудня на обрii з’явилися синi гори.

– Ото вони, – сказав Джулiан. – Це гори Мерран, а на передгiр’i мае бути озеро Мерран. Сподiваюся, нашi конi подужають завезти фургони нагору. Звiдти вiдкриеться чудовий краевид з озером.

Гори наближалися, вищали i були достоту чарiвнi у променях призахiдного сонця.

– Ми не встигнемо заiхати нагору i там отаборитися, – зауважив вiн. – Доведеться ще трохи проiхати й зупинитися, а вранцi вже iхати у гори.

– Гаразд, – погодився Дiк. – Як накажете, капiтане. За путiвником за двi милi е ферма. Зупинимось там.

Вони пiд’iхали до ферми, яка розташувалася бiля широкоi прудководоi рiчки. Джулiан як завжди пiшов домовлятися про ночiвлю, i Дiк з ним, а дiвчата залишилися готувати вечерю.