П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Блакитне небо, палюче сонце i безлiч потiчкiв при дорозi, в яких можна купатися й талапатися, новi враження вiд двох будиночкiв на колесах, що вигримляли багато миль по шляхах i путiвцях, – хiба могло бути щось бiльше до душi чотирьом таким самостiйним друзям?

Тiммi теж мав собi розваги: заприятелював з Троттером, маленькою чорною конячиною. Той полюбляв, коли пес бiг поруч, i тихо iржав, коли Тiммi був йому потрiбний. Конi мiж собою теж приятелювали, i коли iх розпрягали на нiч, вони разом йшли до потiчка i довго плiч-о-плiч стояли у водi й тицяли, щасливi, носами один одного.

– Менi з усiх цi канiкули подобають найбiльше, – сказала Енн, готуючи щось на пательнi. – Усе дуже захопливо i без пригод. І хоча Джулiан вважае, що вiн тут головний, без мене й лiжка лишалися б незастеленими, iжа неприготованою, фургони неприбраними!

– Годi вихвалятися! – сказала Джорджа, вiдчуваючи свою провину за те, що перекинула на Енн стiльки роботи.

– А я не вихваляюсь! – обурилася Енн. – Я кажу правду. Ти ж, Джорджо, жодного разу не застелила власне лiжко.

– Ти в нас дуже добра маленька, – сказав Джулiан. – Ти у нас незамiнна.

Енн зашарiлася з гордощiв. Вона зняла пательню з багаття i розклала iжу по тарiлках. Намагаючись у всьому наслiдувати свою матусю, вона сказала ii тоном:

– Швиденько iжте, поки гаряче.

– Спасибi, я поiм, коли охолоне, – подякувала Джорджа. – Хоча вже вечiр, а ще спекотно.

Йшов четвертий день подорожi, i Енн вже припинила виглядати гори, де вони сподiвалися знайти табiр циркачiв.

Тiммi прийшов вилизувати тарiлки. Дiти дозволяли йому це робити, бо потiм легше було мити посуд. Енн i Джорджа понесли посуд мити до струмка, а Джулiан дiстав мапу.

Брати схилилися над нею.

– Зараз ми ось тут, – сказав Джулiан. – Якщо це так, то завтра ми дiстанемося до гiр, що понад озером. І звiдтам побачимо цирк.

– Чудово! – вигукнув Дiк. – Сподiваюсь, Ноббi там. Вiн залюбки все нам покаже. І, напевно, порадить гарне мiсце для таборування.

– Та ми й самi можемо знайти, – сказав Джулiан, який пишався ще й тим, що навчився обирати гарнi мiсця для ночiвлi. – Крiм того, я не хотiв би таборувати занадто близько до циркачiв. Там трохи смердить. Краще виiхати десь вище. Там i краевид кращий.

– Гаразд, – погодився з братом Дiк, i Джулiан згорнув мапу.