П’ятеро шукачів пригод у фургонах

– Тiммi теж порядкуватиме, – сказала Джорджа. – Вiн такий же вiдповiдальний, як Джулiан.

– Гав! – сказав Тiм, почувши свое iм’я, i загупав хвостом по пiдлозi.

– Ти – лапуня, Тiммi, – сказала Енн. – Я буду завжди тебе слухатися, i Джулiана теж.

– Дурненький, – сказав Дiк i погладив Тiммi по головi. – Нас без тебе не вiдпустять. Ти наш найголовнiший захисник.

– Безперечно, без Тiммi нiхто вам iхати не дозволив би, – сказала мати. – Коли вiн поруч, ми спокiйнi.

Усе це дуже бентежило. Пiсля снiданку дiти пiшли обговорювати подii.

– Я за те, щоб iхати фургоном у гори, про якi казав хлопець, i де в долинi озеро, й там таборувати, – запропонував Джулiан. – Та й товариство там буде цiкаве. Ми зупинимось вiддалiк табору циркачiв, бо iм може здатися, що чужi люди встромляють свого носа, але ми однаково зможемо побачити, як вигулюють слонiв i школять собак.

– А ще ми потоваришуемо з Ноббi, – запалилася Енн. – Менi вiн сподобався. А вiд його дядька триматимемось подалi. І як лишень такий неприязний чоловiк може працювати головним клоуном у цирку?

– Цiкаво, де й коли мати домовиться про фургони! – кивнув Джулiан.

– Ходiмо й розкажемо про все Доббi, – зауважила Енн. – Вiн теж зрадiе!

– Дитино! Вiн же нi слова не втне! – сказала Джорджа.

Проте вона однаково пiшла з Енн. І незабаром Доббi слухав розповiдь про дивовижнi плани на канiкули. Фрр! Вiн i справдi зрадiв, що братиме в цьому участь.

Роздiл 3

Прибуття фургонiв

Нарештi визначальний день настав: мали прибути фургони.

Матерi вдалося позичити iх у давньоi подруги. Дiти заприсяглися доглядати iх i повернути в цiлостi. І ось вони стояли в кiнцi пiд’iзноi дороги й чекали на прибуття фургонiв.

– Тепер iх чiпляють до автiвки, – пояснив Джулiан. – Але пристосованi вони й до кiнноi тяги. Менi цiкаво, якi вони, якого кольору.

– У них, як у циганських будах, будуть високi колеса? – поцiкавилася Енн.

– Нi, – заперечливо похитав головою Джулiан. – Мати сказала, що вони сучаснi. Стандарт. Невеликi за розмiром, бо важку хуру кiнь не потягне.

– Їдуть, iдуть! Я iх бачу! – раптом вигукнула Джорджа, аж усi почали пiдстрибувати. – Отож нiби вони удалинi.

Усi почали вдивлятися удалечiнь. Джорджа була гострозора, а дiти бачили лише рухому плямку, цяточку. Але Джорджа своiм зором розрiзнила два фургони – один за одним.