П’ятеро шукачів пригод у фургонах

Енн, що з твоiм волоссям? Що ти робила?

У радiсному очiкуваннi дiти побiгли додому вмиватися. Мати не сказала НІ. Вона навiть припускае, що це можливо. Боже, самим мандрувати з Доббi й Тiммi, у фургонi, самим готувати й прати… Просто пречудово.

Батько повернувся додому дуже пiзно, на жаль, i дочекатися на рiшенець вони не змогли. Усi, окрiм Джулiана, вже полягали, та й вiн, коли вже вкладався, не мiг ще нiчого повiдомити друзям.

Джулiан зазирнув до вiдпочивальнi дiвчат i сказав:

– Батько втомився, вiн зараз вечеряе.

Дiвчатка тяжко зiтхнули. Як можуть вони заснути, коли у головi витають солодкi думки про фургон, а в реальностi не вiдомо, чи дозволять iм поiхати!

– Отакоi! – сказала Джорджа. – Я тепер точно не засну. Злiзь iз ноги, Тiммi. Така спека, а тут ще ти.

Уранцi на дiтей чекала добра новина. Вони були цього разу дуже пунктуальнi й з надiею посiдали за стiл, i Джулiан вичiкувально дивився на матiр.

– Ми з татом усе обговорили, i вiн… вiн не заперечуе проти ваших мандрiв. Вам буде корисно пожити самостiйно. Щоправда, вам знадобляться два фургони, а не один.

– Мамуню, але Доббi два фургони не до снаги, – сказала Енн.

– Ми орендуемо ще одного коня, мамо? – спитав Джулiан, а тодi – до батька: – Татуню, красно дякуемо за дозвiл. Це так класно!

– Супер! – додав Дiк.

– Блискуче, – сказала Джорджа i збуджено почухала Тiму голову.

– Звiсно нi, – мовив Джулiан. – Треба ще орендувати фургони, позичити коня, спакуватися… багацько роботи.

– Їдьте наступного тижня, а я маму заберу з собою на пiвнiч, – сказав йому батько. – І нас це дуже влаштовуе. Куховарцi надамо вiдпустку. А ви щодня надсилатимете нам листiвку, як вам ведеться й де ви перебуваете.

– Неймовiрно, – сказала Енн. – Мамуню, в мене на радощах апетит пропав.

– Ну, якщо iдея з фургоном так на тебе впливае, тобi лiпше буде лишитися вдома, – сказала мати.

Енн одразу почала похапцем iсти пшеничнi подушечки, i апетит повернувся. Не йметься вiри: два фургони, двое коней, спати у двоповерхових лiжках, готувати iжу просто неба…

– Джулiане, ти розумiеш, що вся вiдповiдальнiсть лягае на тебе? – зауважив батько. – Ти вже дорослий i маеш бути вiдповiдальним. Усi муситимуть здаватися на твою волю.

– Добре, тату, – загордився Джулiан. – Усе буде гаразд.