Пітер Пен = Peter Pan

Вони чули, як Нена гавкала неподалiк, а Джон зауважив:

– Це тому, що вiн посадив ii на ланцюг.

Але Вендi виявилася мудрiшою.

– Нi. Вона не так гавкае, коли нещаслива, – пояснила дiвчинка, передбачаючи те, що мало статися. – Це iнший гавкiт. Так вона гавкае, коли вiдчувае небезпеку.

– Небезпеку?

– Ти впевнена, Вендi?

– О, так.

Панi Дарлiнг сiпнулася та пiдiйшла до вiкна. Воно було надiйно замкнене. Жiнка визирнула назовнi. Нiч була густо поперчена зiрочками. Вони всi якось скупчилися над цим мiсцем, нiби хотiли побачити, що ж тут вiдбудеться.

Одна, або й навiть двi найменшi зiроньки пiдморгнули. Та невiдомий страх схопив маму за серце i змусив плакати:

– О, навiщо я зiбралася на ту нiчну вечiрку.

Навiть Майкл, який уже майже заснув, вiдчув, що вона схвильована, розплющив очi та спитав:

– А з нами нiчого не може статися, матусю, якщо у нас свiтяться каганцi?

– Нiчого, мiй скарбе, – заспокоiла вона. – Це нiби маминi очi, якi захищають ii дiтей.

Вона ходила вiд лiжечка до лiжечка, кожному промовляючи ласкавi слова на прощання, а малий Майкл обiйняв маму за шию.

– Мамусю, – схлипнув вiн, – як я тебе люблю!

Це були останнi слова, якi вона вiд нього почула на дуже тривалий час.

Будинок № 27 розмiстився неподалiк вiд iхнього двору, але нещодавно випав снiг, тому татусь i матiнка Дарлiнги ступали на цьому шляху обережно, щоб не забруднити взуття. Вже нiкого не було на вулицi, тiльки зiрки спостерiгали за ними. Зiрки прекраснi, але вони не можуть нi в що втручатися, а можуть лише споглядати.

Це було подiбне на якесь покарання. Але за що, жодна зiронька вже не могла згадати. Так вогники стали скляними очима, якi рiдко промовляють (моргання е мовою зiрок), але найменшим я й досi дивуюся.

Вони не дуже любили Пiтера, адже вiн пустун й iнодi дмухав на них, намагаючись загасити. Але i вони були не проти побешкетувати, i тому того вечора вони були на боцi Пiтера й iм дуже хотiлося, щоб дорослi поквапилися пiти.

Тому, як тiльки дверi в будинку № 27 за паном i панi Дарлiнг зачинилися, почалося певне хвилювання, а найменша з усiх зiрочок Чумацького Шляху вигукнула:

– Тепер ти, Пiтере!

Роздiл 3

«Виходь! Виходь!»

Ще якусь мить пiсля того, як пан i панi Дарлiнг пiшли з дому, каганцi бiля лiжок трьох дiтей продовжували свiтити яскраво. Це були дуже симпатичнi вогники, та нiхто не може допомогти тим, хто не хоче спати, щоб побачити Пiтера.